Кайса слухала на піввуха. «Ніякої гарантії. Добрі прогнози», — крутилася в голові думка.
Коли вони вже прямували до авта, Кайса помітила чоловіка, якому допомагали вийти з автомобіля й пересісти в інвалідний візок.
— Почекай хвильку, — сказала вона Карстенові.
То був Ейвінн Бюлль. Жінка, яка котила візок, зупинилася, коли Кайса підійшла й привіталася. Бюлль не відповів на привітання, холодно зміряв її поглядом.
— Я дуже хотіла б з вами поговорити, — попросила Кайса.
— Що вас сюди занесло? — запитав Бюлль.
— Я тут пацієнтка. У мене рак грудей.
Старий здивовано глянув на неї.
— Як… е-е… усе гаразд?
«Турботливий доктор» — подумала Кайса. Так його описувала Ґюнвур. Від останньої зустрічі Кайса більше його не бачила. Тоді він демонстрував відверту нехіть до спілкування. Але тепер його обличчя стало відкритим, нехіть і спротив у погляді зникли.
— Починаю хіміотерапію, потім — радіотерапію, — відповіла Кайса. — А ви?
У розмові майнула несподівана близькість, яка іноді, попри всі суперечності, виникає між двома людьми, пов’язаними однаковою долею. Таке сповна може відчути лише той, кого діткнула спільна біда.
— А я ось закінчив черговий курс хіміотерапії, — промовив старий. — Боюся, їх вже буде небагато.
Запала коротка мовчанка, важка тиша, Кайса поспішила її розрядити:
— То ви… ми зможемо знайти час на розмову?
— Ні, не думаю, — сказав Бюлль і махнув супровідниці, щоб везла його далі.
Кайса поспіхом дістала з торбинки візитівку.
— Зателефонуйте мені, якщо передумаєте, — швидко проказала вона, кладучи візитівку йому на коліна — доктор так і не простягнув по неї руки.
Кайса пообіцяла Карстенові нікому нічого не розповідати про Юлію. Але її не полишало відчуття, що тоді, коли вона приходила до Бюлля додому, він щось недоговорював. Чи зуміє вона змусити його відкритися, а чи цей чоловік твердо вирішив забрати свою таємницю з собою в могилу?
Кайса схилилася над ним, швидко зашепотіла на вухо, щоб не почула жінка позаду візка:
— Я маю дещо вам розповісти. Про Юлію. Зателефонуйте мені. І я знаю, що ви теж маєте, що розповісти мені…
80
Юнас покинув іграшки на підлозі, щойно почув, як відчинилися вхідні двері.
— Татко!
За мить голова Карстена зазирнула до вітальні. Кайса сиділа на канапі з горням чаю.
— Я чула, ви знайшли Нільса, — сказала вона.
Карстен увійшов і сів біля неї, посадивши Юнаса собі на коліна.
— Так, сьогодні на світанку, неподалік Краю Світу в Осло-фьорді.
Зазвичай схожі нещасні випадки не привертали великої уваги, але цей завдячував розголосом статусу знаменитості Нільса Лієр-Гольма. Ще того дня, коли трапилося нещастя, усі медії рознесли новину. Поліція повідомила, що його зачепило гіком, і він упав за борт, і що на яхті були ще дві жінки, свідки події. Але імен не назвали. Відтоді минуло три дні. Кайса запитала, коли вже можна буде повідомити, що на яхті перебувала Юлія.
— Післязавтра в управі ленсмана відбудеться прес-конференція, — відповів Карстен. — Але оголошувати про дотичність Нільса Лієр-Гольма поки не будемо.
— А як же з батьками й сестрою? Їх поінформували?
— Так.
— Як вони її зустріли?
— Ніяк. Лікарі радили з цим зачекати.
— Де ж Юлія перебувала від моменту зникнення до ранку, коли її забрав з собою Нільс?
— Невідомо. Це ще треба буде з’ясовувати. Може, вийшовши з дому молитви, пішла до санаторію. Нільс міг потайки завести її туди, коли виходив надвір покурити. А може, сиділа в його авті, ховалася у клуні або в його кімнаті. Хтозна…
— Картина… — озвалася Кайса. — Юлія взяла її з собою. А це означає, що вона планувала втечу.
— Ймовірно… Або взяла з собою, або, на її прохання, картину забрав Нільс перед їхнім від’їздом. Кімната Юлії мала окремий вихід у сад.
— Ти дивився рукопис Креза?
— Ще ні. Але обіцяю: прочитаю, щойно знайду на це час. Насамперед треба з’ясувати, що трапилося з Юлією і розкрити вбивство Аллана.
— Я вважаю, тут є взаємозв’язок…