— Отже, ти винен, — спокійно промовила Сюсанне. — Якої кари заслуговуєш? Треба подумати…
На кілька секунд запала тиша, лише чутно було хрипке дихання Фруде.
Евен не знав, як вчинити. Сюсанне, без сумніву, під якимось приводом виманила їх сюди. Але, чи ця вистава була замислена як спосіб вибити зізнання, чи жінка все ж мала намір їх пристрелити?
— Чого ти хочеш? — запитала мати.
Евен бачив, як Сюсанне знову зробила крок убік і націлилася на Маріанне. Раптом вона замахнулася і щосили вдарила матір прикладом по голові. Маріанне зі стогоном впала на руки, стала рачки.
— Ти навіть не уявляєш, як давно я мріяла помститися, — промовила Сюсанне.
— Не розумію, що ти…
— Га?! Не розумієш? Ти не маєш такого вміння — розуміти! Тобі його завжди бракувало! Психіатр хворий на голову, ось ти хто!
— Я…
— Заткнися! — рикнула Сюсанне й ще раз вдарила прикладом. — Ти добре знаєш, про що я кажу. Це твоя вина, усе — твоя вина! — раптом схлипнула вона й позадкувала до мішка за два метри від неї. — Аллан мав докази, він повернувся, щоб знайти Юлію і розчавити тебе. Тепер це лягло на мене…
Евен бачив, як Сюсанне присіла напочіпки, трохи відвернувшись убік від нього. Палець з гачка не забирала, але рушниця відхилилася, цівка стриміла у стелю. Саме та нагода, на яку він чекав. Евен подався вперед, напружився. Ті двоє на колінах, помітили його, і він приклав палець до губ. Уже піднявши ногу, щоб кинутися вперед, за щось перечепився. Підошва шкрябнула підлогу. Сюсанне миттю обернулася, спрямувавши рушницю на нього. Евен завмер, підніс руки над головою. Сюсанне підхопилася на ноги, відступила назад, щоб тримати в полі зору всіх трьох одночасно.
— Чекай! — вигукнув він. — Я нічого тобі не заподію! Я тільки хочу допомогти!
— Ти? — глузливо запитала Сюсанне. — Усе склалось би інакше, якби поліція добре виконувала свою роботу. Тоді б ви знайшли Юлію, не обмовили б Аллана, і він не поїхав би світ за очі, а Юлія повернулась би додому. Усі ці довгі роки вона жила, а ви її так і не знайшли, — вона кивнула вбік матері. — Ви навіть не доглупалися, що це вона вбила Аллана.
«Хай говорить», — подумав Евен.
— Ти так думаєш чи знаєш? — запитав він.
— А хто ж іще? Поліція зеленого поняття ні в чому не має. Аллан знав, чим вона займається. Якби розказав, їй прийшов би кінець!
— То що ж вона вчинила? — Евен ступив крок уперед.
Сюссанне позадкувала.
— Настав час їй сплатити сповна за чорні діяння. Вона… вона… — голос зірвався, перейшов у ридання, сльози й шмарклі текли щоками.
— Дай мені зброю, — Евен простягнув руку. — Усе вже скінчилося.
— Ні! — Сюсанне хутко обтерла ніс тильним боком долоні, кілька секунд опановувала себе. — Нічого не скінчиться, доки не зізнається.
— У чому вона повинна зізнатися?
— Глянь у мішку!
Евен розгорнув мішок. Пальцями намацав щось чималеньке, кругле й гладке, щоб вийняти, довелося брати обома руками.
То був людський череп.
86
Скидалося на те, що череп викопали зовсім недавно, він був брудний, усередину набилося землі.
Фруде Ульсен затулив рот руками. Маріанне Вінтер незворушно дивилася на череп крізь звужені щілинки очей. Сюсанне дихала спокійніше, збудження вляглося.
— Це один з її пацієнтів. Його викопав Аллан.
— Що за дурня… — почала Маріанне.
— Замовкни! — визвірилася до неї Сюсанне. — Він шукав Юлію. Поглянь, — звернулася вона до Евена. — Бачиш щось дивне?
Евен підніс череп до світла, обернув довкола. І відразу збагнув, що вона мала на увазі.
— Дірочка!
— Отож! — тріумфувала Сюсанне. — Тепер розумієш? — обернулася до матері.
— Нічого про це не знаю, — вперлася Маріанне. — Я…
Сюсанне урвала її, гупнувши кілька разів прикладом по голові. Маріанне верещала, затуляючись руками, вимагала зупинитися.
— Розкажи поліцейському, що ти виробляла з хворими! — крикнула Сюсанне.
— Але я не розумію, про що…
Сюсанне кивнула на череп.
— Це — Тютта Сьоренсен. Я її пам’ятаю, така мила жіночка була. Завжди пригощала мене солодощами. А ти її вбила!
— Ні! Вона наклала на себе руки.
— Сюсанне, послухай мене, — втрутився Евен.
Обличчя Сюсанне блищало від поту.
— Аллан думав, що це Юлія? — запитав він.
— Ні, але він підозрював, що Юлію поклали до Тютти в могилу. Та… та її там не виявилося. Лише Тютта… Однак дірка доводить, що Тютту вбили. Так сказав Аллан.
Палець Сюсанне зігнувся на гачку.
— Зажди! — вигукнув Евен. — Послухай мене! Чому Алан думав, що Юлія може лежати в могилі цієї жінки?