— Він боявся, що мама проводила на ній досліди, і Юлія померла.
— А чому ти думаєш, що вона вбила твого брата?
Сюсанне мовчки, пильно дивилася на матір.
— Ми це з’ясуємо разом, ти і я, — поспішив запевнити її Евен. — Якщо натиснеш на гачок, можливо, ніколи не довідаєшся, що насправді трапилося з Алланом.
Сюсанне зиркнула на нього, і Евен помітив ледь вловне вагання.
— Будь ласка, розкажи мені про свої здогади, — попросив він.
— Не знаю, де й коли, але певна, що це її рук справа. Вона мусила його позбутися.
— Убити рідного сина? Не слухайте її! — озвалася Маріанне. — Хіба не видно? Вона ж не тямить, що каже.
— Чому, Сюсанне? Чому вона мусила позбутися Аллана? — допитувався Евен.
— Він добув докази, які знищили б її, змусили розказати, що вона вчинила з Юлією.
— Але вона не вбивала Юлію, ти ж знаєш. Юлія жива.
— От власне! — вигукнула Маріанне.
— Аллан не мав цілковитої певності. Та побоювався, що над нею вона також проводила експерименти й поклала в могилу до Тютти, бо та померла останньою, лише за місяць до зникнення Юлії. Такою була його теорія, — Сюсанне схлипнула. — Він уже ніколи не побачить Юлії, — вона витерла носа рукавом куртки. — Я залишилася знову сама, я… я не маю… Юлія вже ніколи не буде такою, як раніше. Аллан мертвий, Камілу в мене забрали. Я нічого не маю…
«Ось тепер!» — подумав Евен, коли Сюсанне провела рукою по обличчі, та не встиг.
— Зізнайся, що це ти вбила Аллана! — закричала Сюсанне до матері.
— Ні!
Постріл пролунав несподівано, куля вдарилася в підлогу біля самої голови Маріанне, яка стояла на колінах.
— Я уб’ю тебе! Мені це легко! — Сюсанне перевела зброю на Фруде Ульсена. — І тебе — теж. Ти ж допомагав їй, хіба ні?
Пролунав новий постріл. Куля поцілила в підлогу біля Фруде.
— Вона мене змусила, вона мене змусила! — скрикнув Фруде.
Евен хотів уже було кинутися до Сюсанне, але зупинився. Змусила?
— Не слухайте його! — озвалася Маріанне Вінтер. — Будь-хто в будь-чому зізнається, якщо на нього націлити зброю!
— Що ти зробив? — запитав Евен Фруде.
Фруде гикнув.
— Пішов за Алланом.
— Замовкни! — верескнула Маріанне.
— Алланові не варто було пхати носа, — хлипав Фруде. — Я… я… ударив його.
Маріанне зірвалася на крик.
— Замовкни, Фруде! Слухай мене!
Сюсанне спантеличено дивилася на Фруде:
— То це ти його вбив?
— Ні, він не був мертвий. Але Маріанне…
Фруде не встиг докінчити, бо Маріанне враз зірвалася з диким вереском і схопилася за цівку рушниці, намагаючись видерти її з рук Сюсанне. То був шанс, на який чекав Евен. Нахиливши голову, він рвонув вперед, протаранив Сюсанне в живіт, і вона випустила зброю. Раптом знову пролунав постріл і ще довго відлунював у тиші, після того як Евен вирвав рушницю з рук Маріанне. А тоді він побачив: Фруде Ульсен лежав у дивній, скорченій позі на долівці. Половини обличчя не було. На сірому бетоні швидко розповзалася з-під його голови калюжа крові.
87
Боги природи гнівилися. Метеорологи прогнозували дощі з сильними шквальними вітрами, шторму ж у прогнозах не було. У цих краях травень здебільшого ласкавий, але негода, яка насунулася цього вечора з моря, більше скидалася на ошкірених хижих звірів; такі запаюються десь далеко в Атлантиці, щоб напасти восени, але аж ніяк не тепер, на порозі літа, коли ночі стають теплішими й коротшими. Сині мигалки поліцейських машин і швидких розтинали спалахами пітьму, освітлювали навколишній ландшафт поміж завісами дощу, санаторій і гірські схили, луки й будинки. Гул сирен, змішуючись із завиванням бурі, підняв людей з ліжок, усі налякано поприлипали до вікон. Що, збіса, сталося? Дехто навіть одягнув дощовики, взув гумові чоботи і вийшов під дощ. Але й це не надто зарадило їхній цікавості: світла миготіли далеко внизу, поблизу занедбаного санаторію. Перші зіваки, які дійшли до самого санаторію, встигли побачити, як відводили до поліцейського авта Маріанне Вінтер, а доньку, Сюсанне, садили в швидку. Один поліціант розгортав обмежувальну стрічку, але на запитання, що відбувається, не відповів. Двоє інших одягли білі комбінезони й зникли в будівлі.
Евен та Еґґсбьо сіли в авто.
— Розказуй, що сталося, — звелів Еґґсбьо, виймаючи з внутрішньої кишені записника. — Доки ще все свіже в пам’яті.
— То зброя була в руках Маріанне Вінтер, коли пролунав постріл? — перепитав він за якийсь час.