— Якими будуть ваші подальші дії? — знову запитав репортер каналу NRK. — На чому поліція зосередиться насамперед?
Карстен нахилився до Еґґсбьо, щось прошепотів йому на вухо. Еґґсбьо відповів кутиком рота й кивнув.
— Ми проситимемо дозволу на ексгумацію тіл на старому закритому цвинтарі біля санаторію, — сказав Карстен.
Кайса майже бачила, як в очах журналістів заряхтіли сенсаційні заголовки. «Дім смерті» і фото санаторію. «Лікар-убивця» і фото Маріанне Вінтер. «Жертви експериментів» і фото цвинтаря.
Еґґсбьо надав слово журналістові газети «VG».
— Чи пов’язані фатальні експерименти Маріанне Вінтер з її дослідженнями лікувального методу DBS? Нещодавно вона розповідала про цей метод на міжнародній конференції в Осло. До того ж, доктор Вінтер визнаний авторитет у цій галузі…
Карстен кивнув.
— Так, пов’язані. Але вдаватися у деталі, як саме пов’язані, поки що не будемо.
Решта журналістів енергійно вимахували руками, намагаючись усілякими способами витягнути з Карстена й Еґґсбьо більше інформації, проте марні були їхні спроби. Коли на наступному колі питання почали дублюватися, Еґґсбьо закінчив прес-конференцію. Опісля обидва дали ще по короткому інтерв’ю, а Кайса вийшла в приймальню зачекати на Карстена.
— Хочу тобі щось показати, — сказав Карстен, повернувшись після інтерв’ю, і повів Кайсу в один з кабінетів.
Там, на столі, стояла велика скляна колба. Кайса кілька секунд мовчки дивилася на неї. Посудина була майже по вінця наповнена жовто-коричневою рідиною, у якій плавав мозок, жовто-бежевого кольору з візерунком на поверхні, мовби вималюваним сірою тушшю. Кайса бачила схожі колби впереміш зі склянками з сечею та екскрементами в підвалі Дікемарка. Однак у тих колбах зберігалися препаровані частини мозку. А цей — цілий. На склі наклеєна пожмакана, пожовкла етикетка: «Ґюннар Лауріцен, 26.10.1915-17.05.1993».
— Це ж мозок Креза, — спантеличено промовила Кайса. — Його справжнє ім’я Ґюннар Лауріцен, і дата смерті збігається. Маріанне Вінтер вийняла його мозок. І законсервувала. Де ти його роздобув?
— Знайшли в неї вдома.
— Як же?..
— Не знаємо. Ми уявлення не маємо, як це все взаємопов’язане.
— Які у вас іще докази її вини, окрім зізнання доктора Бюлля?
Карстен замислено дивився на неї.
— Та кажи вже! Кому я можу розпатякати? Каналу-4? Не думаю… А зважаючи на те, через що я пройшла… я ж вам, по суті, допомогла, безпосередньо причетна. Ну можеш хоч трішки розказати?
— Гаразд, — усміхнувся Карстен. — Ми маємо череп Тютти Сьоренсен. З маленькою дірочкою.
— Що? А він звідки у вас?
— Аллан викопав.
— Але… звідки ви знаєте?
Два роки тому Аллан відновив контакт з Сюсанне, розповів Карстен. Він намагався викреслити минуле, узяв собі нове ім’я, нове обличчя, нове життя. Однак минали роки, а спокою не знаходив. На той час, коли він поновив спілкування з сестрою, у неї все пішло шкереберть: чоловік її покинув й отримав опіку над їхньою донькою. Життя розсипалося на кавалки, вона відчувала, що не має задля чого жити.
— Ми вважаємо, що саме це підштовхнуло Аллана до помсти матері — вона була в усьому винною. Він мусив повернутися і поквитатися з нею. І мусив здійснити найважче з-поміж всього: розкопати могилу, у якій, як він думав, похована його сестра. Усі ці роки Алланові не давала спокою думка, що ж трапилося з Юлією. Він знав про материні експерименти й виснував теорію, що мати могла позбавити сестру життя, що з нею сталося те саме, що з Тюттою Сьоренсен. Коли Сюсанне повідомила йому, що мати вдома, на Кінці, у нього з’явилася нагода здійснити задумане й приставити матір до стіни. І хоч він не знайшов Юлиного тіла, зате добув череп — доказ злочинної діяльності Маріанне Вінтер. Аллан передав мішок з черепом Сюсанне, на випадок, якби з ним щось трапилося — так він їй сказав. Коли Аллана вбили, — а поліція не зуміла знайти вбивці, — Сюсанне вирішила взяти справу в свої руки. Їй нічого було втрачати, і вона прагнула помсти.
— Рушниця, якою застрелили Фруде Ульсена, належала її колишньому чоловікові, мисливцю, — додав Карстен.
— Що каже Маріанне?
— Нічого. Лише прокоментувала записи Креза. Наполягає, що в нього було викривлене сприйняття реальності.
— Я вірю Крезові, — промовила Кайса.
— Його записки можуть стати допоміжною ланкою в ланцюжку доказів, але навряд чи суд візьме їх до уваги, — похитав головою Карстен. — Ми допитаємо свідків, які працювали з Маріанне Вінтер в Дікемарку, а там побачимо.