11. X. 1930. прийшов до Наконечної поліц. Яськєвіч із Козової і сказав, що до читальні у Кривім приїхав слідчий суддя і просить, щоб вона туди приїхала. Вона, поїхала, але коли ввійшла до читальні, то замісць судді побачила всіх своїх катів-по-ліцаїв. Врубель жінці заявив, що на припорученпя прокуратури в Бережанах він має приставити її до бережанської тюрми, а що в їх домі відбудеться основна ревізія. І так сталося. Жінку привезли до Бережан до тюрми.
12. X. 1930. рано прийшло до хати Наконечних 4 «вивядовців», 9 умундурованнх поліцай і 18 людей, зігнаних поліцією із Кривого, і .почалася ревізія, яка тревала до 5. год. пополудні. Дім із господарськими будинками являє собою тепер образ цілковитої руїни. Гребінка з 20 м. стодоли скинена, стодоліа опорожнена цілковито, себто, коло 50 кіп соломи на дворі, скриню зі збіжжям поламано, а збіжжя висипано на землю, хлі-бову піч і комин розвалено вшент, подерли жіноче футро, кримську шапку, змішали всіляке насіння городовини з піррям і сміттям, до керниці налляли терпентини, ля-керу, оливи і ще Бог зна чого, 12 уликів поперевертали, рамцята поломали, і вощину знищили, шкіряне сідало на візку перетяли ножем, на стриху порубали глину, аж по-пукала стеля. Забрали далі 2 льорнети, ліхтарку, залізний дрючок, електричний дзвінок і дріт до нього.
Коли Наконечні вернули з тюрми, то мазури, давай шо-ночі обстрілювати гострими набоями їх господарство. Мазурські вигуки, стрілянину, глузування, погрози можна було чути що-вечера. Ніодної ночі не було спокійної. Переказували навіть Наконечному, що прийдуть зі «Огшельцями» до дому та його застрілять. Наконечний ходив на постерунок зі скаргою, казав при нагоді поліційним патрулям, але це нічого не помагало.
4. листопада 1930. р. в 9.30 год. вечера напали на Наконечного 6 мазурських хлопців на його власнім подвіррі,' стріливши до нього двічі з револьвера. Про це доніс він судові, але хлопці як ходили, так і ходять, а смерком обстрілювали дім далі.
Переведено «ревізії» в Івана Кобилян-ського, с. Гриця, дяка Жука, Осипа Се-менюка і Петра Гевюка, с. Степана. Останнього цілковито знищено, при чім поліція знущалася над ним, змушуючи його бити поклони і хреститися перед польським орлом та цілувати коня в зад.
2.
Відділ 14. полку уланів перебував на селі протягом 2 днів (15. X. 1930). Отягнено контрибуцію й побито людей. Тут зайшов такий випадок: ученик 7. кляси гімназії, Отефан Дзюбак зі Звениторода, побачивши карну експедицію, що зближалася до Звенигорода, почав зі страху разом із Василем Закаликом утікати в поле. Кількох уланів, побачивши це. кинулися їх здоганяти. Тоді вони випрягли коні з фірн та почали тікати верхи. Але їм но-пощастило це, бо один із тих уланів ді-гнав Огефана Дзюбака й затримав його, а на Закалика намірився вже з карабіну, щоб його застрілити. Тоді Дзюбак не допустив до стрілу. За це улан зі злости кинувся з витягненою шаблею конем на Дзюбака. Дзюбак утікав од роздратованого вояка конем яких пів години, аж поки знесилений не впав до рова. Тоді улан вскочив конем на нього і копитами потоптав йому голову, груди й ціле тіло, а відтак почав бити шаблею по голові fi цілім тілі. Вже непритомного привезли його до села. ? дні він лежав непритомний. Лікарі не мають надії на його одужання.
25.—28. IX. 1930. у Маланки Олійнико-вої, 60-літньої жінки, розбив поліцай слоік із конфітурами та казав старій жінці заголитися й мастити конфітурами полові орґани. Жінка зі страху це зробила, але це не подобалося поліцаєві; і він сам узяв сікач, набрав на нього конфітур і обліпив ними полові орґани старої жінки.
4.
В Лісниках поліцай присікався до Тапчана, що той, мовляв, не мав чистого сумління, бо не дивиться просто в очі, і за той «брак чистого сумління» бє його. Тан-чак тоді дивиться ясно в очі поліцаєві, а той бє його знов, кажучи: «дивіться, він мені погрожує!». Танчак звертає зір у стелю. Поліція тоді приставляє драбину, каже Танчакові вертіти діру у стелі, — «бо там щось мусить бути», а тим часом, як той вертить діру, поліцай із товаришами обкладають його прикладами' крісів.
5.
Побито тяжко кольбами й колами 57-літ-нього ем^ритованото ва хм айстра бувшої австрійської жандармерії, Матвія Мітрін-ґу, крамаря кооперативи, якого примушувано на подвіррі співати соромицьких протиукраїнських пісень і танцювати. Коли той, хоровитий старець, цього не хотів робити, штовхали його кольбами в полові орґани. Крім нього побиті: Петро Барчи-шин і його жінка Анна, Михайло Стець, Василь Сусло, батько, Василь Сусло, син. Омелян Наконечний, Володимир Лучків. Теофіль Середа.