Карна експедиція прийшла до нідгаецького повіту 22. вересня 1930. р. і відразу зайшла до села Вербова, яке найперше «снацифікувалп». В селі виглядала пацифікація приблизно так: — «Кожний дім обставлено 15 поліцаями. Одна частина їх нншпла со-ломянии дах на будинках, а друга копала в хаті яму, куда ссипала принесене иишими поліцаями збіжжя іі муку. Далі брали вони подушки, роздирати їх і на збіжжя сипали пірря з подушок. Меблі иишнли, хатнє приладдя ламали і все це кидали в ту яму. На це все висипали бочку квашених огірків, а тому, шо яму конали все коло печі, то на це псе зверху завалювали ніч, і ось так засинали викопану яму. Пнша частина поліцаїв тим часом била населення. При хатніх і>евізіях у Вербові знайдено в одного хлопця один чи кілька малих куснів запального шнура, які ще за старих часів батько чи дід залишили, коли працювали в каменоломі. Вживали цього шнура до запалювання вибухового матеріялу при висаджуванні скель у повітря. Хлопець зветься Лапчак. Поліція била малого хлопця так довго, аж поки він не сказав те, чого від нього вимагали, а саме, що шнур цей він мав для підпалів дворів. Далі поліція питала, чи не дали часом цей шнур йому студенти, на шо хлопець відповів, що (як того іі домагалася поліція) шнур цей йому дав студент Мізерний, не маючи й на думці, які з того будуть наслідки. До цього ше додано, шо студент Мізерний наказував малому хлопцеві палити цим шнуром двори. Та в тому всьому не було ані слівця правди. Але Мізерного заарештовано й бито, щоб признався, шо це він ті саботажі робив. Він про те нічого не знав. Тоді його знов били, при цьому він двічі омлівав. Очучалн його, ллючи на нього брудні помиї. Про ні події були балачки в Підгайцях, але народ не хотів цьому вірити, бо ніхто й не припускав, щоб шось подібне могло діятися за наших часів. Потім привезено Мізерного Вербова до Підгаєць, і якраз я зустрівся з ним у тюрмі проти ночі 23. вересня 1930. p.. коли й мене заарештовано. Били .Мізерного 22. ве]>есня пополудні, а вечерохі перевезли його до Підгаєць. Ного руки, ноги, плечі, груди, взагалі ціле тіло, були сині від побою. На голові мав він рани та ціна голова, була покрита ґулями. 23. вересня 1930. р. перевезли його до судової вязниці в Підгайцях і тут 20. вересня 1930. р. били його при вичиненому вікні ВІД Ю. до і.зо пополудні без перестанку, хотячн тим змусити його признатися до підпалів. Його били раз-у-раз, бо він не хотіп признаватися до того, чого не робив. Тепер сидить він ше в тюрмі, і йому іцюкуратура виготовляє обвинувачення за державну зраду, себто, хоче відвести під славний анстрійсько-польський 5S. параграф. Це все я бачив на власні очі, а тому дуже злякався, а прдте потішав себе надією, що може завтра мене випустять, що, можливо, нас заа|>ештувалн помилково, та. мабуть, помилково й побили. Коло 0. години вече|*а прийшов до магістрату урядовець •<Просвіти» Даиьків, шоб довідатися, що з нами сталося. В магістраті він гостро балакав зі службовим урядовцем, і той направив його до комісаріату поліції. Я чув його голос і самого його бачив крізь шпарку у дверях. Даньків пішов собі, а ми. непевні своєї долі, мусіли далі чекати десь аж до S. години, коли прийшов кінець нашій непевносте, і міг побачили, що «се те не було помилкою, як ми собі думали. Як я тільки почув, що одчиняються двері, то глянув крізь шпарку й побачив мого товариша Антона Кучера, студента теольоґії, без ковнір'ця, краватки, плаща і скарнеток, у четниках на босу ногу. Ноги були скрівавлені. Тут я вже враз зрозумів, що з нами не швидко справу полагодять, і що нам ирийдеться попосидіти довше. І ось у ту хвилю почули ми страшенний крик знадвору, а рівнож і кілька стрілів. В 10.45 гол. крикнув мені до келії поліцай: «Починку, ходи сюди». Я вийшов із келії і пішов за ним. Дуже недобре мені було, як почув я карабміові стріли, бо думав, що то всіх заарештованих розстрілюють. На нодвіррі побачив я кількох поліцаїв, як вони піючшиали свої карабіни і від часу до часу стріляли в повітря, щоб тим заглушити крики катованих. Рівнож примітив я, що поліцаї на кожного перехожого кричали «скуриий син», однаково, чи був це свяще-