Инші поліціянти, що переводили ревізію, знайшли портрет Шевченка, а відтак ириложили його моїй жінці до уст та говорили': «поцалуй ґо в сраки». Казали також при тім співати: «нєх жиє иольска, україенє насерматри». І ми мусіли то сповняти, бо нас знова били. При ревізії понищили та подерли цілковито всі мої фотоґрафії, що їх .а -привіз із Канади, на яких був я, моя жінка, наші діти, мої брати та рідня. Моя жінка почала просити, щоб не нищили фотографій, поліція фотоґрафії подерла, а жінці сказали: «нех ці шляк трафі». Инші поліціянти дерли книжки та вое те скидали на купу.
Після того сказали мені, щоби я збірався, бо піду з ними. Я почав одягатися, при чім помагала мені моя жінка, бо я сам не мав сили одягнутися. Тоді поліціянти порадившися сказали, щоб я лишався в хаті, а самі відійшли. По відході поліції пішов я до другої хати, де були мої діти та мама. Діти почали мене цілувати по руках та тішитися, що мене побачили. Я в хаті скинув кожуха, і тепер побачили мене мої діти та мама напівголого, бо сорочка була на мені цілком подерта, а тіло моє виглядало так, якби булю в сукно одягнене. Цілі плечі та руки були сині та чорпі. А мама та діти як побачили мене такого скатованого, то відвернулися від мене, бо не могли на те дивитися. Зараз надійшла моя жінка і отягнула з мене решту сорочки, що була скрівав-лена, а відтак одягнула мене в чисту та цілу сорочку, забрала мене та поклала до постелі. Рано був я такий слабий, що не міт, лежачи в постелі, сам навіть поворухнутися. Я казав прикликати священика, щоб висповідатися, бо ані я оам, ані ніхто з моєї рідні •не думали, шо я буду жити. Так перележав я три дні, а щойно четвертого дня почав я підводитися на постелі з великою иамагор й болем. Я перележав в постелі два тижні, а щойно третього тижня пішов я до лікаря в Тернополі — Д-ра Івана Яворського, який мене оглянув та ствердив ще сильні знаки від иобоїв.
Тоді, як поліція била мене в моїй хаті та переводила ревізію, то знищила моїх власних книжок на квоту ЗО дол. ам., фотографій на 38 дол.^ам., поломили два ліжка вартістю -10 дол. ам., подерли иодушкп вартістю 10 дол. ам.'та вкрали годинника, за якого я заплатив 18 дол. ам.. кобільшаюче скло вартістю з дол. ам., та золоте перо до писання вартістю 5 дол. ам. Читальняних книжок знищила поліція на квоту 45 дол. ам.
Поліція знищила під час експедиції цілковито нашу кооперативу «Віра». Всі товари, які тільки були в кооперативному склепі, понищили, поскидали всуміш на землю, а відтак ті всітовари полляли нафтою так, що вони стали зовсім до невжитку.
Крім мене та моєї жінки, побила поліція тяжко Івана Шуґана, кооператора, заарештувала його без ніякої причини та відправила до Тернополя. Тут просидів він мі.
•сядь у судових арештах, звідки випущено його не переводячи ніякої розправи. Так само побила поліція тяжко Панька Піуґана, студента університету, якого також заарештували; він посидів більше, як місяць, у тернопільській тюрмі. Побили ще тяжко Миколу Гураля, який сидів два тижні в арешті в Тернополі. Крім того,, побила поліція ще Василя Гудза та Михайла Поворозника та багато ще инших людей.
7.
Гаг коло Львова.
Мене забрали мити вози, що ними приїхав 14. полк на реквізиції до Гаїв. Приходять до мене жовнірі й питають, чи я не Петро Вовк. Коли я заявив, що так, то зараз мене запровадили до стайні Андрія Мельника, а зі стайні по-одному виводили бити. Коли мене покликали, то питали про машиновий кріс, а також про -те, хто підпалив стирти в кольонії. Коли я заявив, що мені про це невідомо, клали мене на лавку тричі, дали мені оволо 90 буків. По бійці ще казали «бєґєм» через брамку, де ще додавали палицями, опісля мене замкнули до шпихліра, перетримали там до вечера, а ввечері випускали знова через такий шпалір крізь палиці.
Петро Вовк.
16. вересня 1930. р. заїхали до нас улани 14. полку. Мене заарештовано і відставлено до стайні Андрія Мельника в Гаях. Опісля покликали мене до стодоли до протоколу, де мене питали про машиновий кріс. У стодолі були Старшини й підстаршини. Коли я заявив, що про машиновий кріс я нічого не знаю, поклали мене на лавку, 2-х жовнірів тримало за ноги, 1 голову тиснув у долину, і там мені дано около 30 буків; потім підвели мене і сказали, коли я не знаю, то вони мені скажуть, що у висушеній студні е той машиновий кріс. Потім мене знова бито. Скільки дістав я вдруге, не знаю, бо стратив притомність. Опісля били втрете, а що я почав дуже кричати, то насипали мені повний рот вівса, 9 разів клали мене на лавку до екзекуції, і коли я зімлів і впав, то мене 'все ще копано ногами, штуркали бияками й питали з якої організації я беру гроші.