переконається!» Вія запитав мене, як я називаюсь, і коли я йому сказав, то він витягнув записник, подивився до нього і зі словами: «Та ти головний проводир тутешніх саботажників! Братіку, буде сьогодні тішитися хороба, бо тобі буде кінець!» — почав бити палицею по голові й копати нотами. Тепер уже кожний жовнір, який тільки приходив, бив мене де й як хотів. Там я зімлів тричі. За деякий час привів nop. Заремба жінку голови т-ва «Сокіл», бвдокію Почигайлову, почав її бити в лице й копати ногами та кричав, щоб сказала, де сховався її чоловік, бо инакше її забе. Рівнож привели війта Омеляне П&щака. Його скували, 'били по лиці та казали, що в його селі були саботажі, а .він винуватців не викрив; але трохи згодом його випустили. Нас, щось іа 50 люда, звязаних шнурами, запровадили до якоісь хати, де знова били по цілім тілі, Сюди також привели місцевого пробоща о. Петра Кабляка, на гіорозі копнули його і сказали: «Марш, попе кабануф, до кабануф, там усіх бунтуй та не забудь їх висповідати, бо сьогодні буде всім кінець!» Потім прийшов до мене капраль Ґут, показав мені Гранату й запитав, чи я знаю, що то е. Я відповів', що знаю, бо ще як був учнем, то належав до підготовки військової в Бережанах (польське — «Przysposobienie woj-kowe»). Він усміхнувся й одійдаов. За хвилю вилетіли всі шиби від гранатного вибуху десь за будинком. Люди з перестраху падають оден на одного і благають Бога. Рівночасно вбігають до хати ротм. Томашевскі і nop. Заремба з уланами й починають усіх нелюдськи бити та питати, хто кинув ґранату. Що ніхто з арештованих не міг кинути ґршнати, може посвідчити Демян Пащак, бо це зробив хтось инзпий, хто був перед тим на подвіррі, де капраль Гут показав йому ґранату і сказав, що тим, хто в хаті, буде 8араз кінець. Як тільки Іут пішов за хату, почув Д. Пащук вибух; У хаті підійшов до о. Петра Кабляка, який молився, штабовець Ґоровіц, ухопив о. Каблака за голову і, дивлячись йому в вічі; сказав: «О, як я еґомосця кохаю, тільки в єґомосця очі злодійські. бґомосцеві не священиком бути, а хамом, злодієм, злодієм...»,'і почав співати до вуха 0. Каблака: «Господи помилуй, господи помилуй». На це дивилися ротмістер із поручником та реготалися. Так нас били і глузували зі священика до 12. тод.
Тоді пішли всі на обід, а нас лишили під вартою улаїнів, які плювали на нас, а коли хтось із нас просив дозволу вийти, то тото копали ногами. У другій годині прийшов військовий жандар (імя невідоме), і почали відчитувати та декого пускати на волю; увільнений мусів був проходити між двома рядами уланів, що стояли в сінях, тоді улани його били де попало. В хаті лишилося нас пятнацятеро, разом із священиком. Звільнених завели під стодолу (ми це бачили крізь вікно), де наказав капр. Ґут всім клякнути й молитися за здоровля ]>отмістра, «щоб довго жив і проклятих кабан у ф бив». Так само наказував молитися, «щоб кінь пана ротмістра добре їв та здоровий був». Люде і справді, змушені побоєм, так молилися. Підчас того оден улан із бритвою, а другий із машинкою, вистритували та виголювали всім, молодим і старим, пас через голову. Це все бачив сільський иостерунковий Смак і лише глузував із того. Потім усіх виголених і поострнжених завели до хати Еміля Кіряка, звідки по одітому викликали до клуні. Кожний мусів іти між двома рядами уланів, які били кіями. У клуні клали кожного на лавку, оден улан сідав на голову, а чотири инші били доти, доки він не страчував притомности. Онуфрія Когута і Дмитра М-нрона клали двічі, бо ті забули подякувати за побиття й гарненько вклонитися. Відтак усіх пустили до дому ледви живих. Штабовець Ґоровіц (жид) знова вивів нас на дорогу, наказав свящ. Петрові Ка-блакові стати попереду, а нам двійками за ним. Там ударив він мене знова залізною палицею по голові й розбив мені голову. Оящ. П. Каблакові наказав командувати, а иас бив ;по головах і плечах та примушував співати «Еще Польска не зґінела». Сам співав соромицьких пісень. Так під командою свяіценика II. Каблака йшли ми селом зі співом. Що-десять кроків, на наказ Ґоровіца, мусіли ми разом зі свящ. сідати на землю, при чому Ґоровіц нас бив по чому попало. На це все дивилися місцеві кольо-нїсти й тільки підсміхалися. Свідок — Михайло Галій, с. Олекси. Так завів нас Ґоровіц до -сільської хати, де всі мусіли роззутися й поскладати обув під одною стіною, а самі посідати під протилежну. Ґоровіц казав, що в усіх кабануф рівні ноги, й бив то підошвах усіх варварським способом. Врешті плюнув -і вийшов із хати. Лишилися лише сторожа за дверима. Всі були збиті й такі перестрашені тим варварством, що ніхто не міг промовити і словечка, тільки чути було тяжкі віддихи й болем переривані слова молитви до Бога про поміч. Деякі жовніри, а навіть і сторожа, від часу до часу входили до хати, били нас і плювали на нас, бо мовляв, ми — польська плю-вачка. Ввечері прийшов Ґоровіц, вигнав нас босих на купу каміння, наказав клякнути й молитися до місяця за здоровля їх коней і так нас бив, що ми мусіли були це виконати. Потім наказав вдавати, що ніби ми снимо і хропіти так, щоб аж коні полошилися, по стайнях. При тому Ґоровіц, раз-у-раз на» бив. Раптом гукав, що летить аероплян, і ми мусіли ховати голови до каміння, бо дуже бив, потім нагло казав вставати та сідати, а було між нами ще кількох закутих. Хоч усі вставали дуже швидко, а всеж бив він усіх немилосердно, і дехто від тяжких ударів не міг уже й підвестися. Нарешті закомандував: «До середини бігцем, марш», і ми мусити бігти, а він нас бив залізною палицею і завертав кілька разів. Наприкінці на наказ: «Бігти до халупи!», всі так швидко побігли, що цілий натови збився у дверях, і ніхто не міг дістатись до середини. Тут вже було справжнє пекло, бо били нас почім попало. А люде з поспіху пообдирали собі шкіру на ногах. Уночі ще приходили жовніри до хати і катували нас. Так минув перший день і ніч.