Другого дня прийшов польовий жандар і покликав мене на переслухання. Рівночасно покликав трьох сержантів і, як я підглядів, коли обернувся, подав ім- рукою знак, щоб мене добре вибили. Як я йшов за ними, то був вже приготований на все , тільки думкою благав Божої помочі. Запровадили мене до хати Івана Кривоноса, де мене всі обступили, а жандар сказав: «Скажи всю правду. а ТОДЇ дістанеш папір від п. ротмістра й підеш собі до дому». — (У нас у квітні і травні були два підпали: постерунку і кольоністів. У звязку з тим заарештували мене й мого товариша, Зиновія Фур-дея й одвезли до Бережан, де ми .пересиділи два з половиною місяці. Суд звільнив нас обох, із тото криміналу я вийшов здоровий, але мій товариш Фурдей збожеволів. Що він і справді був хорий, це може посвідчити заряд вязниці, а з часів волі — родина, ціле село та навіть лікар, д-р Явний із Підгаець). — Військовому жандареві я відповів, що буду говорити правду про все, що знаю. Він запитав: «Хто підпалив постерунок і кольоністів?» На це я відповів: «Я сидів заарештований, але суд, розглянувши справу, звільнив мене». Потім він сказав: «Слухай, ти! Ти жовнір, а я також жовнір. Даймо собі руки, бо ти належиш до У. В. 0.». Це я заперечив. Тоді він: «Припустимо, що ти не підпалював, але ти ж знаєш, хто це робив!» Я відповів, що не знаю й на нікого не можу наговорювати, бо з тими справами не маю нічого спільного. Якби навіть на кого наговорив, то це бувби наклеп. Сказав йому, що може мене навіть забити, то й тоді нічого не скажу, бо нічого не знаю. На це жандар одповів: «Ми тебе не забємо, але так тобі догодимо, що сам здохнеш». Тоді прискочили до мене сержанти і змушували мене роздягнутися, але я не хотів. Сержанти силою здерли з мене одяг і повалили на лавку. Оден сів мені на голову, инші тримали за ноги, а чотирьох били мене так, що я стратив притомність. Коли я опритомнів, то не мав сили навіть підвестися. Тоді вхопив мене оден із них за волосся й підвів. Військовий жандар сказав мені: «Шкода тебе, скажи правду, і ми тебе пустимо». На це я (відповів: «Уже раз сказав, що нічого не знаю». Підчас того биття поломили на мені 4 палиці на кусники. Потім поставили мене під стіну, приклали до голови револьвер і почали числити: «Раз, два...». Я заплющив очі. Сержант крикнув, щоб я відкрив очі й дивився. Я відкрив очі і сказав: «Пбщо числити, можете мене відразу забити, бо я вам нічого не скажу, бо не знаю». Тоді схопив мене жандар за руку, заклав мені між пальці три олівці й так стиснув мені руку, що аж пальці тріщали, і питав мене, чи скажу. Я на то нічого не відповідав, лише кричав од болю. Тоді він мене пустив, наказавши зняти й засвітити лямпу, а инші повалили мене знова на лавку, а він почав мені лямкою пекти ноги. Припікав доти, поки я не зімлів. Мене прочутили водою і знова запитали, чи скажу. Я не обзивався. Тоді жандар почав мене так бити по плечах кольбою, що я аж впав на землю. Решта били мене палицями і штовхали так, що я не міг уже навіть .віддихувати, і мені вивалився язик, якого я навіть не мав сили втяпнути до уст. Тут прийшов Ґоровіц і наказав покласти мене на лавку і знова катували. Коли я з болю кричав, то Ґоровіц затикав мені до уст палмцю. Знов я зімлів. Це повторювалося кілька разів; били і зливали мене водою й довто випитували, чи оповім усе. Але я вже не відзивався. Ґоровіц схопив мене.за шию й почав з люттю душити, аж я посинів, а крім того, товк мене колінами попід груди. Нарешті стягнув мене з лавки на землю, і всі плювали на мене. Сказавши щось військовому жандареві, Ґоровіц звернувся до мене: «Слухай, най буде, що ти не винний і нічого не знаєш. Довідаєшся від Михайла Когута, чи то він підпалював, а рівнож хто ще з ним те робив, а завтра нам це роаповіш. Тоді тебе звільнимо». Я згодився, але він запитав мене, як я про те довідаюся. Я відповів: .«Слухай, Когуте, скажи, чи то ти підпалював, бо мені наказали, щоб я від тебе про те довідався; тоді мене випустять, а ти, може, дістанеш яких два місяці». Тоді Ґоровіц ударив мене в лице і сказав: «Хаме, хто так по дурному питає? Питай так: слухай, бачиш, як я дістав, але все таки не признався. Лише скажи, хто то підпалював, щоб я принаймні знав за кого терплю». Я згодився й попрохав, щоб до нас ніхто не приходив і більше нас не бив, бо инакше ніхто не зможе зі мною розмовляти. Ґоровіц приобіцяв, шо ніхто більше не буде нас бити, наказав мені одягнутися й навіть допоміг. Коли я одягався, то побачив, як попукала в мене шкіра. Він взяв мене попід руку й завів до товаришів нашої недолі, а що я не міг переступити через поріг, то наказав двом уланам, щоб мене перекинули через поріг. На переслухання покликали ще Миколу Кривоноса, але його вже не били, тільки наказали прислухатися до того, про що я буду говорити вночі з Котутом. Рано він мав їм те все оповісти. Кривоніс, вернувшись з переслухання, про все те мені розповів.. Я знав, що ніхто нічого не завинив, а тому нікого з товаришів не розпитував. Протягом пополудня й цілої ночі вже ніхто нас не бив. Проте рано мене покликали знова й запитали: «Що нового?» Я відповів, що ніхто нічого не знає. Мене знова роздягли й били так, що я аж чотири рази зімлів. Протоколу слідства не списували, бо, мовляв, я, як член У. В. 0., нічого їм не скажу, коли тверджу, що нічого не знаю. Мене так збили, що я не мав уже сили вернути до товаришів, і мене туди мусіли приволоктй.