Редакція «Свободи», Джерси Сити, Н. її., оголошує в ч. 263. 3 11. XI. 1930. звіт із розмови з Юстином Федоришином, жертвою польських звірств, що приїхав із Галичини. Слід зазначити, що в справі Ю. Федоришина американська амбасада в Варшаві вручила польському урядові вербальну ноту. Низче подаємо передрук статті із «Свободи».
Юсгин Федоришин, американський громадянин, родом із села Сарнпки, бобрець-кого повіту, в Галичині, перебуває постійно в Детройті, Мишиґен, приїхав був до рідного села 4. червня цього року. Зараз по приїзді на село гр. Федоришин зголосився до уряду, як того вимагають польські приписи, до місцевого уряду й староства, дав дві фотографії, і так далі. Побувши шість тижнів у рідному селі, він виїхав до Великого Любина за Львовом, щоб' лікувати ревматизмі ніг, який гр. Федоришинові не давав змоги ні працювати, ні брати участи у громадському житті. Одинока громадська діяльність, у якій він брав участь, це була поміч при стеленні підлоги в читальні в рідному селі. J' Любині Великім побув він від 15. серпня до кінця вересня, після чого вернувся до рідного села.
Підчас його неприсутності! в рідному селі державна поліція зробила ревізію в хаті його батька. Розбили багнетами шафу й забрали кілька чисел журналу «Червоної Калини*, хоч він дозволений польською цензурою і продається лублично по кіосках і по книгарнях. Рівнож зроблено тоді ревізію в хаті укінченого студента торговельної школи Володимира Василика та заарештовано його. Підчас ревізії ломішано збіжжя з сіном і пороблено инші злісні шкоди.
За який тиждень по повороті гр. Федоришина до рідного села погоріли в сусідньому селі три стирти сіна. Поза тим навколо не було чути про ніякі инші саботажні вчинки.
У четвер, 9. жовтня, коло иягої пополудні, до села вїхало 130 уланів. Жовніри обставили село й пускали людий тільки до села. Хто виходив з села, завертали назад, бючи бияками, відчепленими від ціпів. S'ланів розташовано по оелі, Огаршина, ротмістер, поручник і плютонові, приїхала до громадського уряду та зараз розіслала по селі жовнірів із списком, щоб арештовувати селян. Двох жовнірів, озброєних карабінами й револьверами, заарештували гр. Федоришина. Вони зараз же запитали його, чи він називається Федоришин. Діставши притакливу відповідь, вони наказали йому йти з ними. Коли гр. Федоришин сказав їм, що він є американський громадянин, жовніри почали його грубо лаяти, як це вони взагалі звикли звертатися до українських селян, та наказали йти з ними. Привели гр. Федоришина на подвірря одного селянина та штовхнули до хліва. В хліві вже було 9 селян. Разом із гр. Федоришином і инппгміг з з ним заарештованими було 13.
Коло 8. години вечера почалася екзекуція.
Хлів сполучався зі стодолою дверми Через ці двері викликали поіменно одного за одним до стодоли. Заарештовані в хліві чули крізь стіни накази коменданта по польській "Лягай! Встати! Лягай!» Чули гук побоїв та стогони.
Гр. Федоришина покликали пятим. Увійшов він до стодоли. У стодолі було S жовнірів, коло дверей ще 4 на варті. В кутку сидів поручник. Федорошин звернувся до нього та спитав, чого він хоче від нього, подаючи йому американський паспорт. Поручник подивився на паспорт та сказав по польськи: «0, то ти американець. То ми будемо тебе бити по американський.
Трьох жовнірів обскочили гр. Федоришина, звязали йому ноги шнуром, ухопили за руки, стягнути штани й звалили на приготовану бочку. Відтак заткали йому уста шматою та почали бити бияками. Вило трьох жовнірів, рахуючи: раз-два-три, як це молотять збіжжя у трійку. Командант гукав на жовнірів: «Лепей! Лєпей ґо!»
По якомусь часі гр. Федоришин зімлів. Коли очутився, був він цілий обіллятий холодною водою. Жовніри знова клали його на бочку та били наново. Командант кричав: Дати йому ще разів сто.
Гр. Федоришин зімлів знова. -Знова очутився, знова зіллятий холодною водою, яку один жовнір черпав пут нею з приготованої бочки. Так його били тричі.
По третьому такому побою пр. Федоришин опинився в пивниці одного крамаря-жида, де вже були инші побиті селяие. Там держали їх до 2. пополудні другого дня. Всі страждали страшенно від мук, спраги й голоду. Рідня жертов приходила, щоб дати їм їсти або нитті, але вартові жовніри відганяли кожного, не даючи' навіть ближче підійти до пивниці.