Подібне було й по инших селах (я маю записаними імена яких ЗО чоловіків, жінок і дітей, які були так потурбовані, що їх здоровля в небезпеці),
В селі Журів молочарню цілковито знищили, навіть машинерію, хе-мікалії і фляшки знищили. Робітників молочарні немилосердно били нагайками — одна дівчина, Настя Бобик, у жахливому стані. Міст також не оминули — між иншими — Нове Село, Рогатин, Бережани були навіщені відділом поліції. Українські кооперативи, читальні, бібліотеки та
Ґалянтерійнлй оклад «Цеитроооюву» у Львові по ексшпьовії польсько! бомби.
інституції понищені, столи, крісла, книжки, горшки, кухні, начиння і піяна поторощені, дошки в помостах (підлогах) порубані, одіж і постелі потяті ножами. В Тернополі знищено бібліотеку в 40.000 книжок.
Знищення культури.
«Пацифікація» (успокоєння) України силою тих карних експедицій правдоподібно найбільш руйнівничий напад, який був коли зроблений на будьяку з національних меншин, і найгірше порушення угоди щодо меншин. 1 справді, цілу культуру, і то високу культуру, нищено протягом трьох минулих тижнів. Кооперативи, школи, бібліотеки і інституції побудовані українцями протягом довгих років праці, пожертв та ентузіазму.' майже виключно на їх власні засоби, ігри величезних труднощах- Вони відчувають утрату цих своїх здобутків майже так само, як свої надлюдські фізичні терпіння.
Поляки бозсумніву опублікують звичайні урядові заперечення. Негайне і безстороннє слідство на місці траґедії, з додатком охорони свідків од по]нх-лідувань, є наглою конечністю.
Автор, очевидець ляцької («пацифікації», оголосив по-нижчі інформації в українській лресі в Америці в листопаді 1930. року.
Називаюся Петро Иавлюк, уроджений у Петр-Амбой, Н. Дж., в 1907. році. Чотирилітньою діггнною батьки забрали мене з собою назад до Галичини, де я проживав у «елі Черче, рогатинського повіту аж до 23. вересня цього року. Того дня виїхав до Америки і живу тепер на 530 Іст Шіснацятій вулиці в Ню-Йорку.
Проти ночі 22. вересня кода 2 години люде в уніформах польської державної поліції обступили Черче і до 4. години пополудні нікого не пускали ні в село, ні з села. Було їх вісімдесятих ять, стільки обідів замовили собі в купелеві м ресторані, і можна було порахувати, як виїздили; деяки поліцаї були з рогатинського постерунку і вже давніш робили службу по селах, але більшість була чужа. Значків і номерів не мали, тільки зброю і уніформи, до яких, очевидно, не звикли, і взагалі вели себе не як службові жандарми. Мім селянами була потім мова, що це варшавські і львівські «батяри», спеціяльно найняті длія карних експедицій.
В ночі збудив мене гавкіт собак; вийшовши на подвірря, я побачив, що по селі ходять гуртки поліцаїв, від трьох до восьми в гуртку. Коло пятої години рано забрали з хати і повели босого до громадської канцелярії Петра Дячишина, бухгалтера місцевої кооперативи. За ним пішли сусіди, і я пішов подивитвдя, що мав бути. Незабаром привели також Василя Галату, касієра кооперативи, і Василя Залипку, "робітника в кооперативній молочарні. Що в канцелярії з ними говорили, я сам не чув, бо поліцаї нікого до середини не впустили, але вони потім оповідали таке: Поліцаї переглядали книжки кооперативних орґанізацій в Черчі, лаялися, що книжки ведені українською мовою, і грозили, що як не буде польської мови в книжках і польського орла й портрету Пілсудского в читальні, то всі установи позакривають. Гала-іу і Залишку пустили до дому, а тільки при виході поліцай вдарив їх кілька разів прикладом. Дячишина водили з собою по хатах, які трусили аж до з. години пополудні.
Поліцаї, здається, мали список господарів, яких треба трусити, бо казали себе водити на означені адреси. Між иншим були, гуртками по кілька, в Петра Дячишина, Івана Іванишина, Ваоиля Тіцького, Гринька Тіцького, Михайла Стека, Огешана Гладуна, Михайла Курица, Йосифа Левіцького, Федька Куцого, Михайла Дячишина, Миколи Левіцького, Йосифа Левіцького і Федька Лисого.
Трус відбувався так, що господаря викликали на обору й питали, чи не має яких «військових річей». Може в кого лишився старий баґнет або вистріляна патрона, що їх дехто приніс із війни, але зрештою ніяких військових річей у селі нема, і господарі так і говорили. «То ми будемо робити ревізію» — казали поліцаї і зараз починали ревізію. Розкидали стіжки й розрізували снопи, молочене збіжжя висипали з мішків на землю й мішали докупи ріжні роди збіжжя, або з землею і з тиском, з внпгків скидали сіно й що там було, розбивали скрині, перекидали в хаті всс шкереберть, книжки іі листи брали з собою.