Розслід тих випадків безмежно утруднений наступними зарядженії ями:
«Уступ І., параграф І. Кожний, хто умисне подасть чужинцям яку-небудь відомість, видобуде якийсь документ "чи щось подібне, що малоб бути в інтересі польської держави заховано від чужих влад, буде пока-к раний пятилітньою вязницею».
«Уступ V., параграф 1. Кожний. хто б умисне й без дозволу збірав відомості! й документи, про які згадано в першім уступі, або хто б лише спробував подібні відомості! збірати чи ховати, буде покараний трилітньою вязницею».
Декілька осіб і справді увязнено лише тому, то переховували докази та мали відомості! про помсту проти поодиноких осіб і їх майна. Поліція переводить часто хатні ревізії у приватних осіб, а населення так страждає від те|юру та живе в такій постійній небезпеці нових репресалій, що навряд хто наважиться оповідати, бо це моглоб потягти за собою нові муки чи вязпицю. Та всеж таки ми мали нагоду розмовляти з кількома селянами й робітниками з ріжних сіл. що ще терпіли від страшних ран, одержаних при «пацифікації» перед двома місяцями. Іі усіх випадках був усе той самий илян. а це ясно каже, що наказ ішов згори. Ііноді напад на село робила кіннота, а иподі поліційні відділи. Ті наступи починалися звичайно в ночі. Зі всіх боків оточували село, роз-<тав.г.иочи повсюди скорестріли. Потім висилали кількох вояків зарекві-руна'ти в кожного господаря певну спільність харчів, збіжжя, а деколи і грошей. Решта вояків примушували селян нищити свої читальні, -бібліотеки та кооперативи. При тім забороняли їм уживати якогонебудь знаря.ідя. а наказували працювати голими руками, покаліченими і скрі-еавленимн руками, на яких часто були рани аж до кости. Далі мусіли селяне підписувати заяву, що це знищення перевели з власної сг.о-бідної волі. А тимчасом т|м»тій відділ війська вишукував найвиливові-щих людей села, спис'яких звичайно вже мали з собою, насамперед директора кооперативи, голову читальні іі инших чоловіків, між ними і вчителів, і священиків. Тих нещасних заганяли до сгодоли. де їх роздягали, привязували й били грубими палицями й цінами. Г>или їх так довго, аж поки вони не вмлівали, тоді їх відливали холодною водою і продовжували бити. Пасто давали дні ста. триста ударів таких, що тіло на тім місці пул о страшенно покалічені-. Р» молотків, що їх ми оглядали, бути
ло двох місяцях ті* рани ще незагоєні. Одна солянка нам оповідача, шс бачила як бито чоловіків із її села; як жовніри намагалися змусити одного парубка признатися, що він має вдома сховану зброю, і як той нещасний, цілий зторгурований, нарешті сказав, що має під стріхою схований кріс, щоб лише уникнути биття. Вояки пішли шукати зброю, коли ж її не знайшли (її й не було), то затовкли по пово]юті того нарубка на смерть.
Ця сама жінка нам також оповідала, що бачила на власні очі. як якогось зтортурованого чоловіка волокли вулицями приписаного ззаду до самоходу старшин. А селянок змушували жовніри одягати святочно, вбрання, роздобувати для них вина та* проводити їх громадою до найближчого села. За той час були скатовані чоловіки, зімлілі і скрівавлені. запроторені до арештів, де їх полишено двацять чотири години без медичної помочі, ба, навіть без краплини води.
Було кілька випадків скатуваня й жінок, дітей та старців. Ми бачили тринадцятилітнього хлопця, якому жовніри зломили ногу: кістка була така розторощена, а рана розятрена, що напевно вже він не видужає. Бачили ми також і шістьдосятьтрилітнього старця, що був вже десять тижнів недужий наслідком ударів, що їх він дістав.
Жахливе було те. що жертви позбавлено лікарської помочі. Лікарям заборонено виїзджати з міста іі одвідувати села, а селян, що пробували дістатися до міста, до лікаря, завертала поліція назад. В багатьох випадках кинулася на поранені частині тіла ґані'і>ена. іі жертви повмирали або ж будуть каліками до кінця свого життя.
Як це й завжди буває, коли безбо]юнних селян оддають на ласку озброєних свавільних вояків і поліцаїв, дійшло й тут до найріжніщих жорстоких вихваток. Священик о. Мандзій дістав наперед дві ста буків у задницю, відтак його відлили водою іі обернули горілиць та поліцаї топтали його ногами по грудях, били в черево іі по ногах. В смертельних муках просив він .катів, щоб його добили стріл ом із кріса. Тоді поліцаї, що саме варили собі вечерю, набрали гарячої їжі й висипали її до ран нещаісної жертви. Незабаром по тім оповістила польська преса про його смерТь, але на нещастя для нього він животіє й досі в найжахлн-віщих муках. Сестру його, що з ним мешкала, рівно ж побито, а дім-па-рохію зруйновано.