В иншому селі жив лікар жид, що хотів тим людям неревязати рани, але йому це заборонено. Польські шпиталі відмовлялись приймати жертви терору, а в багатьох випадках місцеві лікарі повтікали зі страху перед арештом, бо численних їх товаришів із фаху увязнено за ті1 лише, що хотіли помогти раненим.
Лікарі подали нам докази тих фактів, і ми маємо в руках енне наіі-ріяшіщих випадків поранення з вказівкою імен, віку і місцевостей, звідки походять жертви; бути це випадки гниття розторошених костей, кровотоку, пробитих вух і ґанґрени.
Щоб унеможливити українським лікарям подачу якихбудь вісток, переводила поліція ревізії в їх мешканнях по містах: шукали і в слоях зі завареними овочами (конфітурами), і в шафках із діточими забавками, де думали знайти документи й фотоґрафії. Рівнож адвокатам заборонено заступатися за своїх клієнтів. Декотрі поранені та ті. що їм вояки зруйнували та рознесли майно, звернулися до тернопільських адвокатів. Але тих (адвокатів) зараз же заактовано, а їх помешкання зревідовано лише тому, що вони робили собі замітки з оповідань клієнтів. Заарошто-вано тоді пятьох адвокатів. Жінку одного з них, що помагала чоловікові, як секретарка, записувати дані його клієнтів, відвели на постерунок поліції, де її прилюдно перед поліцаями роздягли. Протягом двох місяців тягали її відтак по вязкицях, аж поки вона з розпачу не зачала голо-дівку. Тоді тільки її випустили на волю.
В иншому випадку наказала поліція дружині одного священика, що лежала тяжко, аора -в~~лМку, негайно встати. Вона не могла того зробити, тоді її витягли силою з ліжка та збили так, що вона зімліла. Рівночасно побили й її доньок, 13—17 літ віком.
Окрім биття, роблено ще й матеріяльні шкоди. Розграбовано доми багатьох священиків, знищено урядження, книжки й т. д. Систематично нищено сільські читальні, бібліотеки й кооперативи.
З особливою ненавистю поводилася поліція зі священиками. Епис-кола, що відвідав 16 сіл зараз після нападів або ще під час грабунку, заарештовано, а випущено на волю щойно тоді, коли він показав свій єпископський хрест. Станиславівський єпископ, довідавшися, що до близького села має завітати карна експедиція, удався до тої місцевости, відіслав пароха у свойому возі, а сам заступив його місце. Коли прибули жовніри, щоб забрати пароха, заявив їм єпископ: «Тепер я тут є паро-хом». Його не наважилися діткнути. В численних випадках примушувано жертви биттям і муками, співати польський гимн і кричати: «Хай живе Пілсудскі!».
Коли експедиції по якомусь часі повторювалися, то населення втікало до лісів, як лцше чуло, що військові відділи знова зближаються до села. Там ховалися звичайно кілька днів, а часом і тижнями. По деяких селах примушували вояки селян здирати дахи зі своїх хат або самі їх тим способом нищили. Розбивали всі шиби, розкидали печі, нищили господарські машини й начиння. В кількох випадках занечшцено криниці або^&ипущено з них воду. Розуміється, що при всіх тих наїздах най-частіще турбовано жінок. Маємо списки імен тих, що їх ріжним способом мучено, а також точні відомости, де й коли це сталося.
Це все потвердили нам і инші свідки: жінки, членкині ріжних жіночих організацій, адвокати, посли, священики, а головно єпископи, що їх не наважувалися чинно зневажати, і які були в тісному звязку зі священиками та селянами: Мусимо цідчеркнути головно кілька точок. По-перше: цю так звану «пацифікацію» переводили з жорстокістю, яку можна хиба порівйяти з чинами башибожуків на початку 19. стол. на колишній турецькій території; по-друге: ці насильства не були карою за певні провини, їх роблено без суду, масово", на цілому населенню; по-треттє: ці насильства роблено на наказ влади за певним пляном, і не можна їх уважати вибринами нижчих установ; по-четверте: жертов позбавили якоїбудь лікарської помочі; по-пяте: влада зробила все, щоб унеможливити зіставлення точних справоздань чи статистичних дат щодо карних експедицій. Число зруйнованих сіл становить 500—800, і не можна сказати точно, скільки саме селян і робітників потерпіло, але певно були їх сотки, коли не тисячі. Арештування відбувалися на велику скалю, а коли арешти були повні, приміщувано вязнів по військових бараках і инших будовах.
Але, коли ціла ця справа є-сильно переборщена, як це твердять оборонці Польттті, то дуже, дивно, чому влада відмовляється подати точні факти.