Я відвідувала Польщу ще в 1913. p., коли частина її була ще під російськім пануванням, та я переконана, що відносини там тепер куди гірші від колишніх. Цей мій погляд потвердили мені й деякі поляки, з якими я балакала. Казали вони мені, що росіяне принаймні обвинувачували.'й судили, а сьогодні карають людей без суду. Я відвідувала перед війною також і Галичину й бачила спокій та добробут, у якому жили українці. Тим траґічніще виглядає порівнання сьогодні, коли відносини в цій країні так погіршилися.
Публична опінія західніх держав повинна, б уже з огляду на інтереси Польщі висловити своє обурення щодо метод цієї нової диктатури. Навіть прихильники партії Пілсудского кажуть, що їх може врятувати від поневолення жорстоким військовим деспотизмом лише публична опінія Заходу і протест чужих влад. У- противному випадку військовий деспотизм запустять коріння і примусить тих, що не схотять йому підлягати, або віїмандрувати або робити революцію. Одначе, дуже небезпечно, щоб Схід Бвропи попав до революційних рук, або спровокувавши меншини ріжних пограничних країн, призвів до військового конфлікту, громадянської війни чи навіть до війни проти Німеччини або Росії. Кинуло би це знова, хочаб тільки Східню Европу, до кровавої колотнечі.
Нище подаємо з малими скороченнями переклад статті американського кореспондента John-a Elliot-a з «The New-York Herald Tribune» з 16. X. 1930.
«Режім терору, що не має собі рівного е Европі від часу, як уряд Лойд Джорджа (в Аяґлії) висилав відділи славних «чорних і бурих» до Ірландії, панує тепер у Східній Галичині, де польська військова експедиція карає українських селян за недавнє палення вогнем багатьох фарм польських властителів...
Хвиля підпалів приписується терористичній організації ,що сподівається відірвати Східню Галичину від Польщі та злучити її 3,000.000 українське населення з українською совітською республікою В' Українську Імперію.
По українських селах Східної Галичини польська кіннота і поліція бють бру-тально^вящеників і селян нагайками (нагайка зроблена з гострих шкіряних язиків, обвитих дротами, щоб добре краяли тіло), насилують ганебно жінок, здирають соломині стріхи з селянських хат, закривають школи,- граблять кооперативні крамниці, нищать бібліотеки і руйнують населення реквізиціями харчів.
Завданням війська є здавити терористичну кампанію, розпочату тайною українською організацією, яка підмавляла студентів палити стирги і стодоли польських землевласників. На жаль, виконуючи цей обовязок привернення порядку, польське'військо карає без розбору невинних з винними і розпалює тим духа бунту і відплати поміж українцями Східної Галичини.
Пацифікаційна система польських жовнірів полягає на рейдованню сіл, підозрілих у тому, що вони замішані в справу нищення фільварків польських землевласників. Передових людей з села — війта, священика, голови кооперативних спілок, провідників споргових і просвітних товариств — кличуть перед командаята польського відділу. Від них жадають, щоби вони дали інформації щодо підпалів і видали всю зброю. Коли їх відповідь видасться невиотачаючою, — а так звичайно буваїє, — їм дають по 60 або 90 нагайок, яких уживали в Польщі тільки висланці російського царя. Коли жертва вімліє під ударами, її часто приводять до намити, поливаючи холодною водою, і биття починається наново.
Польські жовніри не мають ніякої пошани • перед жіночим полом і в багатьох оелах відбуваються такі самі звірські побої жінок. Часами, шукаючи за зброєю, жовнір» зривають соломині стріхи з будинків і .потім відходять, лишаючи нещасних меш канціїв на ласку долі.
Народні українські стіюї і українські вишивки понищені всюди, де їх побачиті польське військо по селянських хатах, тому що цілею польських військових командан гін є віїнпшуватн безпоща.чно всі сліди української націоналнности. З тої причини по руйновано українські кооперативні крамниці і молочарні, читальні і бібліотеки. Свя іценнкіо) примушунт. і;рнчатн голосно «ХаІІ живе Пілсудський!» і «Хай живе поль ська реснублпка» під загіюзою .ікніоїв.
Коли військо входить до села, воно реквірує збіжжя, молоко, хліб, яйця і городо пішу, очевидно, без заплати. Громада, ;ю якої прийдуть такі «гості», мусить платити ні тільки за харчі і папиткн, але шо давати на «тютюн». Деякі нещасні села були рей доваиі військом по три і по чотири рази. Ук|>аїнці говорили мені, що страхіття, як попи перебули за посді.ишх чотирнацять днів, — польські війська почали свої карн: експедиції при кінці іи'ікчши — неревшпають всі лиха, яких вони зазнали підчас світової війни або підчас: |юсійсько-иолі>ської війни з 1820 року».