— Затримання анульоване? — спитав Консул.
Тео відкинувся на подушки сидіння і прохарчав:
— Ага. Ґледстон санкціонувала зняття силового купола. А це просто захисне поле. Його можна зняти звичайною командою.
Арундес посадив екраноліт на бетонку тієї самої миті, як зайнялися червоні вогники і синтетичний голос заходився повідомляти про ушкодження. Вони помогли вибратися Тео і затрималися біля хвостової частини екранольота, де черга флешет прострочила обтічник двигуна і картер роторів. Частина капота просто розплавилася від перевантажень.
Меліо Арундес поплескав по машині, й обоє чоловіків повернулися, щоби допомогти Тео зайти у двері шахти і піднятися гнучким трапом.
— Господи, — промовив доктор Меліо Арундес, — він прекрасний. Мені ще ніколи не доводилося бувати у приватних зорельотах.
— Їх усього кількадесят на світі, — відповів Консул, надягаючи на Тео осмотичну маску й акуратно опускаючи його руду чуприну в хірургічну цистерну з поживним реанімаційним середовищем. — Може, він і маленький, але коштував пару сотень мільйонів марок. Використання бойових кораблів навряд чи можна назвати рентабельним для корпорацій і планетарних управлінців загумінкових світів, коли вони вкрай рідко потребують міжзоряних перельотів.
Консул запечатав цистерну і швидко поспілкувався із програмою-діагностом.
— Із ним усе буде гаразд, — нарешті заявив він Арундесу і повернувся до голографічної ніші.
Археолог стояв поруч із антикварним «стейнвеєм», лагідно водячи рукою по полірованій кришці рояля. Він подивився у прозору секцію корпусу над втягнутим досередини балконом і промовив:
— Я бачу вогні біля головних воріт. Краще нам звідси забиратися.
— Саме цим я і зайнятий, — Консул вказав археологу на диванчик, що півколом оббігав внутрішній діаметр проекційної ніші.
Арундес упав на глибокі подушки й роззирнувся.
— А... де ж... прилади управління?
— Місток? — усміхнувся Консул. — Приладова дошка кокпіта? Може, штурвал? Все ж таки корабель, еге ж?
— Так, — пролунав голос нізвідки.
— Дозвіл на зліт є?
— Так.
— Силове поле прибрано?
— То було наше поле. Я вже його усунув.
— Гаразд. Вибираймося звідси до дідькової мами. Мені ж не треба нагадувати, що ми в самісінькому вирі гарячої фази війни, правда?
— Ні, не треба. Я стежив за ходом подій. Останні кораблі Збройних сил якраз на стадії виходу із системи Гіперіона. Цих десантників лишили тут і...
— Прибережи тактичні розкладки на потім, Кораблю, — перебив його Консул. — Проклади курс на долину Гробниць часу і вшиваймося звідси.
— Слухаюсь. Хотів тільки зауважити, що оборонцям космопорту вистачить сил протриматися не більше години.
— Прийняв до уваги, — проказав Консул. — А тепер зліт.
— Спершу я зобов’язаний повідомити вам про передачу «світлом-плюс». Сигнал надійшов о шістнадцятій двадцять два, тридцять вісім, чотирнадцять за стандартним часом Мережі, сьогодні по обіді.
— Ух-ти! Ану зажди! — вигукнув дипломат, перервавши голографічний сигнал, який іще тільки наполовину сформувався. Над ними зависла половина обличчя Міни Ґледстон. — Ти зобов’язаний ретранслювати це перед зльотом? Чиїм наказам ти коришся, Кораблю?
— Виконавчої директриси Ґледстон, Ваша честь. П’ять днів тому вона задіяла пріоритетну команду на всі системи корабля. Це повідомлення — остання вимога перед...
— То це тому ти не відповідав на мої віддалені запити? — пробурмотів Консул.
— Так, — повсякденним тоном озвався зореліт. — Я саме збирався повідомити вас, що перегляд цього повідомлення — остання вимога перед тим, як управління повною мірою повернеться до вас.
— І потім ти виконаєш мої команди?
— Так.
— І доправиш нас туди, куди я скажу?
— Так.
— Ніяких прихованих команд згори?
— Жодної, що була би мені відома.
— Програй повідомлення.
Лінкольнівський образ Виконавчої директриси Міни Ґледстон виник у центрі проекційної ніші, супроводжуваний миготінням та розривами — індикаторами передач каналом «світло+»:
— Я рада, що ви пережили відвідини Гробниць часу, — привітала вона Консула. — Тепер ви вже маєте знати, що я хочу, аби ви вступили в переговори з Вигнанцями ще до свого повернення в долину.
Консул склав руки і гнівно прикипів поглядом до зображення Ґледстон. Надворі сідало сонце. У нього лишилося кілька хвилин, перш ніж настане година народження Рахілі Вайнтрауб, і ще хвилина, коли вона просто припинить своє існування.
— Мені зрозуміла нагальна потреба вашого повернення і прагнення допомогти друзям, — правила далі Ґледстон, — але станом на цей момент ви нічим не можете зарадити дівчинці... Експерти в Мережі певні, що ні кріогенний сон, ні фуга не спроможні зупинити хвороби Мерліна. І Солові це відомо.
Із протилежної сторони проекційної ніші озвався доктор Арундес:
— Це правда. Вони експериментували багато років. Під час фуги вона просто помре.
— ...ви можете допомогти мільярдам людей у Мережі, котрих, як вам здається, ви зрадили, — тим часом говорила Ґледстон.
Консул подався вперед і поклав лікті на коліна, а підборіддя — на стиснуті кулаки. У вухах шуміла кров.
— Мені відомо, що Гробниці часу відкрили ви, — карі очі Ґледстон дивилися прямо на Консула. — Прогнозисти ТехноКорду засвідчили, що ваша вірність Мауї-Заповітній... пам’яті про повстання на чолі з бабусею та дідусем... перекриють усі інші фактори. Просто Гробницям настав час бути відкритими, і тільки ви могли запустити прилад Вигнанців ще до того, як це вирішили самі вони.
— Годі, — Консул зіпнувся на ноги і розвернувся спиною до голограми. — Зупинити повідомлення, — наказав він Кораблеві, знаючи, що той не скориться.
Меліо Арундес підійшов до Консула і міцно вхопив його за руку.
— Будь ласка, дослухайте. Прошу вас.
Зі складеними руками дипломат похитав головою, але з проекційної ніші не зійшов.
— Тепер же сталося найгірше, — правила далі Ґледстон. — Вигнанці вторгнулися в Мережу і саме зараз нищать Небесну Браму. Менше ніж за годину в їхньому наступі втопиться Божегай. Вам обов’язково потрібно зустрітися з Вигнанцями у системі Гіперіона і розпочати з ними діалог... скористайтеся своїми дипломатичними навичками. Вони не відповідають на наші повідомлення «світлом-плюс» чи по радіо, але ми їх попередили про ваше прибуття. Мені здається, що вони вам повірять.
Консул застогнав і підійшов до рояля, грюкнувши по його кришці кулаком.
— Консуле, в нашому розпорядженні хвилини, навіть не години, — говорила Ґледстон. — Я вас прошу спочатку відправитися до Вигнанців, а вже потім можете спробувати повернутися до своїх друзів у долину Гробниць часу, якщо вже мусите. Результати цієї війни вам відомі краще, ніж мені. Мільйони загинуть абсолютно намарно, якщо нам не вдасться відшукати надійного каналу комунікації з ними.
Вирішувати вам, і тільки вам. Але прошу, подумайте над наслідками, якщо ми провалимо цю останню спробу докопатися до істини і стати на шлях примирення. Я зв’яжуся з вами «світлом-плюс», коли ви дістанетеся Рою Вигнанців.
Зображення Ґледстон взялося брижами, вкрилося туманом і згасло.
— Відповідь? — запитав Корабель.
— Ні, — Консул ходив туди-сюди між «стейнвеєм» і проекційною нішею.
— От уже практично два століття жоден космічний апарат чи екраноліт не сідав у долині з неушкодженим екіпажем, — подав голос Меліо Арундес. — Певно, їй відомо, наскільки малі шанси відправитися туди і лишитися в живих після зустрічі із Ктирем... а потім вирушити на рандеву із Вигнанцями.