Усі підвелися, коли Директриса зі своїм почтом попрямувала через постійний з’єднувальний портал у Будинок уряду і зникла у дальніх дверях. Зал одразу ж потонув у суперечках та вигуках приголомшених сенаторів.
Міна Ґледстон вмостилася в шкіряному кріслі й заплющила очі рівно на п’ять секунд. Коли вони проминули і вона знову поглянула навколо, її все ще оточували радники — хто був збентежений, хто сповнений завзяття, але всі нашорошили вуха в очікуванні наступного слова, наступного наказу.
— Вимітайтеся, — тихо промовила вона. — Сходіть перепочиньте пару хвилин. Полежіть із задраними ногами хвилин десять. У найближчі добу-дві іншої нагоди розслабитися у вас не буде.
Почет розійшовся, і лише в декого на обличчі проглядався спротив, а інші, здавалося, ось-ось впадуть від запаморочення.
— Седептро, — гукнула Директриса, і молода дівчина вбігла в її кабінет. — Виділіть двох людей з моєї особистої охорони і приставте їх до палати священика, котрий прибув телепортом, — до Дюре.
Акасі кивнула і зробила відмітку у своєму факс-блокноті.
— Що на політичному фронті? — Ґледстон масажувала очі.
— У Речі Спільній панує хаос. Фракціям поки що не вдається сформувати дієвої опозиції. Зате в Сенаті все геть не так.
— Фельдштайн? — Директриса назвала сердиту сенаторку від Світу Барнарда. До нападу на нього Вигнанців усе ще було трохи менше сорока двох годин.
— Фельдштайн, Какінума, Петерс, Сабенсторафем, Рішо... навіть Зюдетта Ш’єр агітують за вашу відставку.
— А її чоловік? — Ґледстон вважала сенатора Колчева найвпливовішою постаттю в Сенаті.
— Сенатор Колчев поки що зберігає мовчанку. Як для протоколу, так і в особистих розмовах.
Ґледстон постукала пальцем по нижній губі.
— Як ти гадаєш, Седептро, скільки часу лишилося в цього уряду до того, як йому висловлять вотум недовіри?
Акасі, одна із найпроникливіших працівниць апарату, з якими доводилося працювати Ґледстон, не відвела погляду від начальниці:
— Три доби щонайбільше, Виконавча директрисо. Голоси в них уже є. Просто натовп іще не збагнув, що він уже натовп. Хтось має заплатити за те, що відбувається.
— Три доби, — неуважно пробурмотіла Ґледстон. — Цього навіть задосить. Це все, Седептро. Перепочинь, — усміхнулася Ґледстон.
Помічниця кивнула, але з виразу її обличчя можна було легко прочитати, що вона насправді думає про цю пропозицію. Коли за нею зачинилися двері, в кабінеті запанувала тиша.
Якусь мить Ґледстон просто думала, підперши підборіддя кулаком, а потім звернулася до стін:
— Покличте, будь ласка, радника Альбедо.
Через двадцять секунд повітря навпроти широкого письмового стола Ґледстон затуманилося, замерехтіло і загусло. Представник ТехноКорду, як і завше, виглядав бездоганно: коротко підстрижене волосся аж світилося, на відкритому щирому обличчі — здорова засмага.
— Пан-Директрисо, — розпочала голографічна проекція, — Консультаційна рада прогнозистів Корду і надалі пропонує свої послуги в цей час великої...
— Де Корд, Альбедо? — перебила його Ґледстон.
— Перепрошую, пан-Директрисо, — продовжував усміхатися радник. — Що ви маєте на увазі?
— ТехноКорд... Де він?
На доброзичливому обличчі Альбедо з’явилося легке спантеличення, але жодного натяку на ворожість, жодних видимих емоцій, окрім хіба що задумливої запопадливості.
— Ви не можете не знати, пан-Директрисо, що від часів Відділення політика Корду полягає в тому, щоби не розкривати місцезнаходження... е-е... фізичних елементів ТехноКорду. Іншими словами, Корд ніде не існує, оскільки...
— Оскільки ви існуєте в базовій площині гармонізованих реальностей, — безбарвним голосом закінчила за нього Ґледстон. — Я чую цю маячню все своє життя, Альбедо. А до цього її чув мій батько, а до нього — і його батько. Зараз я запитую прямо: де ТехноКорд?
Радник задумливо і водночас із прикрістю похитав головою, ніби дорослий, котрого дитина в тисячний раз питає: «Тату, а чого небо синє?».
— Пан-Директрисо, просто на це питання неможливо відповісти у спосіб, який би мав сенс у сітці людських тривимірних координат. У якомусь аспекті ми... Корд... існуємо в Мережі та поза нею. Ми плаваємо в реальності базової площини, яку ви називаєте інфосферою, але що стосується фізичних компонентів... того, що ваші пращури назвали би «апаратною частиною», нам здається за необхідне...
— Тримати їх розташування в секреті, — закінчила за нього Ґледстон, схрестивши руки. — Ви в курсі, раднику Альбедо, що в Гегемонії знайдуться люди... мільйони людей... із твердим переконанням, що ваш Корд... ваша Консультаційна рада... зрадили людство?
— І це дуже прикро, — розвів руками Альбедо. — Прикро, але цілком зрозуміло.
— Ваші інтелекти мали би видавати залізобетонні прогнози, раднику. Але ви навіть не натякнули на знищення планет флотом Вигнанців.
Сум на прекрасному обличчі проекції здавався майже щирим:
— Пан-Директрисо, заради справедливості варто вам нагадати, що Консультаційна рада попереджала вас про те, що долучення Гіперіона до Мережі спричинить появу випадкової змінної величини, яку не здатна факторизувати навіть Рада.
— Причому тут Гіперіон?! — майже зірвалася на крик Ґледстон. — Горить Божегай. Небесна Брама перетворена на шлак. Наступного удару їхньою кувалдою тепер чекає Море Безкрає! Навіщо здалася Консультаційна рада, якщо вона не спроможна передбачити подій такого масштабу?
— Ми прогнозували неминучість війни з Вигнанцями, пан-Директрисо. Як і те, що оборона Гіперіона наражає всіх на велику небезпеку. Ви мусите повірити мені, що долучення цієї планети до будь-якого рівняння знижує прогнозистами фактор достовірності на...
— Гаразд, Альбедо, — зітхнула Ґледстон. — Мені треба переговорити з кимось іще з ТехноКорду. З кимось із вашої незбагненної ієрархії інтелектів, хто реально вирішує.
— Я вас запевняю, що представляю тут усі елементи ТехноКорду, коли...
— Так-так. Але я хочу поспілкуватися з кимось із ваших володарів. Ви їх так, здається, називаєте? Із якимось старшим Штінтом, із якимось вашим важковаговиком. Розумієте, Альбедо? Я хочу поспілкуватися із кимось, хто зможе мені пояснити, чому Корд викрав мого митця Северна і мого помічника Лі Ганта.
— Запевняю вас, пан-Директрисо, — проказав немовбито шокований Альбедо, — честю нашого чотирьохсотлітнього альянсу присягаюся, що Корд не причетний до прикрого зникнення...
— Ось чому мені треба переговорити із Володарем. Час для запевнень минув, Альбедо. Настала пора відвертих розмов, якщо хтось із наших двох видів збирається пережити цю війну. Це все.
Вона заглибилась у плівки факс-блокнотів, що лежали в неї на столі.
Радник Альбедо підвівся, кивнув на прощання і розчинився у повітрі.
Ґледстон викликала свій персональний портал, назвала коди лазарету в Будинку уряду і підвелася з крісла. Та перш ніж торкнутися каламутного дзеркала енергетичного прямокутника, вона завмерла, замислившись над тим, що вона ото зараз робить. Уперше в житті її бентежив факт використання телепорту.
А раптом Корд і її схоче викрасти? Або вбити?
Міна Ґледстон раптом усвідомила, що Корд вершить суд життя і смерті над громадянами Мережі, котрі повсякчас користуються послугами телепортів... тобто всіх громадян із доступом до електроенергії. Лі з кібридом Северном не обов’язково вбили чи кудись не туди квантували... тільки нав’язлива звичка підсвідомо думати про телепорти як про залізобетонної надійності транспортний засіб переконувала її в тому, що ці двоє кудись відправилися. Її помічника та загадкового кібрида могли нікуди не квантувати. Могли завиграшки розпорошити на атоми, розтягнувши їх по всій сингулярності. Телепорти ж фактично нікуди людей і речей не «переносили» (саме поняття про це — звичайна дурниця), та чи розумнішим було вірити устаткуванню, яке дірявить тканину часопростору і дозволяє людині гуляти крізь такий собі люк у чорній дірі? Наскільки розумною можна назвати людину, котра звіряється на Корд задля переходу в лазарет?