Товариство одразу розділилося. Виходячи, генерал Морпурґо зиркнув на мене недобрим оком. Сенатор Колчев мимохідь зацікавлено мене розглядав. Дорадник Альбедо просто розчинився в дим. Крім мене з Ґледстон, лишився тільки Лі Гант. Він зручно умостився, закинувши ногу на бильце безцінного фотеля епохи до Гіджри, у якому сидів.
— Сідайте, — запропонував Лі Гант.
Я глянув на Директрису. Вона зайняла своє місце за громіздким письмовим столом і кивнула. Я обрав крісло з прямою спинкою, на якому раніше сидів генерал Морпурґо.
— Ви справді вважаєте оборону Гіперіона дурницею? — запитала Ґледстон.
— Так.
Ґледстон склала обіперті на стільницю руки ніби в молитві й тепер замислено постукувала вказівними пальцями по нижній губі. Позад неї у вікні було видно, як і далі безгучно вирує свято на честь армади.
— Якщо у вас зберігається хоч якась надія на возз’єднання зі своїм... е-е... двійником, — проказала вона, — то хіба не у ваших інтересах реалізація кампанії за Гіперіон?
Я не відповів нічого. Краєвид у вікні перемкнувся на нічне небо, що ясніло від термоядерних хвостів.
— Ви принесли з собою інструменти для роботи? — спитала Ґледстон.
Я дістав олівець і невеличкий етюдник, яких я нібито не мав із собою під час розмови з Діаною Філомель.
— Можете працювати, поки ми бесідуватимемо, — запропонувала Міна Ґледстон.
Я заходився начорно креслити її розслаблену, майже недбалу позу, згодом перевівши увагу на риси обличчя. Її очі й надалі здавалися мені загадкою.
Краєм ока я бачив пильний погляд Лі Ганта, зосереджений на мені.
— Джозеф Северн, — проказав він, — цікавий вибір імені.
Поквапливими жирними рисками я намагався передати відчуття, які справляли високе чоло і вольовий ніс Ґледстон.
— Ви в курсі, чому люди підозріло ставляться до кібридів? — спитав Гант.
— Так, — відгукнувся я. — Синдром чудовиська Франкенштайна. Страх будь-чого, що має людську подобу, але до кінця не є людиною. Наскільки я розумію, це реальна причина, чому були заборонені андроїдіви.
— Еге ж, — підтакнув Гант. — Але ж кібриди — справжні люди, правда?
— Генетично — так, — погодився я, підсвідомо міркуючи про матір, пригадуючи часи, коли вона хворіла, а я їй читав. Згадав і брата Тома. — Проте вони також і складник ТехноКорду, а отже, вписуються в означення «не до кінця люди».
— Ви частина Корду? — повністю розвернулася до мене Міна Ґледстон.
Я почав новий ескіз.
— Не зовсім. Я можу вільно подорожувати до тих областей, куди мене пускають, але це більше схоже на звичайний доступ до інфосфери, ніж на реальні можливості особистостей із Корду.
У три чверті її обличчя здавалося цікавішим, зате погляд був потужнішим, коли вона дивилася вам прямо в очі. Я працював над мереживом зморшок, які розходилися з куточків її очей. Очевидно, Міна Ґледстон ніколи не проходила терапії Поульсена.
— Якби від ТехноКорду можна було приховати секрети, — говорила Ґледстон, — то допускати вас на засідання уряду стало би дурницею. А так... — вона опустила руки і випросталася. Я перегорнув аркуш. — А так, — правила далі вона, — у вас є потрібна мені інформація. Це правда, що ви можете читати думки свого двійника, першої поверненої персоналії?
— Ні, — як би вловити складну взаємодію складочок та м’язів у куточках її рота, подумалось мені.
Я зробив начерк, щоб передати цю гру, відтак перейшов до вольового підборіддя і тіней під нижньою губою.
Гант спохмурнів і обмінявся поглядом із Директрисою. Пан-Ґледстон знову склала руки разом.
— Поясніть.
— Я сню, — відірвався я від рисунка, — і зміст моїх снів, здається, відповідає подіям, що відбуваються з особою, котра несе в собі імплант із попередньою персоналією Кітса.
— Жінка на ім’я Брон Ламія, — озвався Лі Гант.
— Так.
Ґледстон кивнула.
— Отже, оригінальна персоналія, особистість Кітса, яку нібито вбили на Лузі, досі жива?
— Воно... вона... все ще при тямі, — поміркувавши, відповів я. — Ви ж бо знаєте, що субстрат первинної персоналії був вилучений із Корду, можливо, самим кібридом, та імплантований у біошунт із петлею Шрена, який має пан-Ламія.
— Так-так, — підтвердив Лі Гант. — Але факт є фактом, ви контактуєте з персоною Кітса, а через нього — і з прочанами до Ктиря.
Швидкі, похмурі штрихи утворювали безрадісне тло, що надавало ескізу Ґледстон більшої глибини.
— Це навряд чи можна назвати «контактуванням». Я сню, бачу сни про Гіперіон, які підтвердилися в реальному часі через одержані вами повідомлення каналом «світлом-плюс». Я не можу зв’язатися ні з пасивною персоналією Кітса, ні з її хазяйкою, ані з рештою пілігримів.
Директриса Ґледстон кліпнула очима:
— Звідки ви знаєте про передачі каналом «світло-плюс»?
— Консул розповів іншим подорожувальникам про здатність комлоґу під’єднуватися до передавача на кораблі. Розповів іще до спуску в долину.
Інтонації й голос Ґледстон загартувалися ще в період її адвокатської діяльності, перед тим, як вона зайнялася політикою.
— І як усі інші зреагували на одкровення Консула?
— Вони знали, що один із них — шпигун, — я запхав олівець у кишеню. — Ви самі повідомили кожного з них.
— Якщо ви з ними підтримуєте контакт, — Ґледстон перезирнулася з асистентом, але вираз Гантового обличчя нічого не промовляв, — то мусили би знати, що вони не отримували жодного повідомлення з часу, як покинули Твердиню Хроноса на шляху до Гробниць часу.
— Минулої ночі сон перервався саме на підході до долини, — похитав я головою.
Міна Ґледстон підвелася, зробила кілька кроків до вікна, піднесла руку — і зображення на ньому згасло.
— Отже, ви не знаєте, чи всі вони досі живі?
— Ні.
— Ну, а який був їхній статус, коли ви минулого разу... бачили сон?
Гант немов прикипів до мене поглядом. Міна Ґледстон не зводила очей із темного екрана, повернувшись до нас обох спиною.
— Усі пілігрими були живі, — відповів я. — За винятком хіба що Гета Мастіна, Істинного Голосу Дерева.
— Помер?
— Зник із буєра під час подорожі Трав’яним морем дві ночі тому, за кілька годин після того, як розвідники Вигнанців знищили корабель-дерево «Іґґдрасіль». Але незадовго перед тим, як прочани спустилися з Твердині Хроноса, вони бачили постать у плащі, яка йшла пустелею до Гробниць.
— Гета Мастіна? — спитала Міна Ґледстон.
— Так їм здалося, — підняв я руку. — Але вони не були цілком певні.
— Розкажіть про інших, — промовила Директриса.
Я перевів подих. Зі снів я знав, що Міна Ґледстон була особисто знайома щонайменше з двома особами з останньої прощі до Ктиря. Батько Брон Ламії служив разом із Ґледстон сенатором, а Консул Гегемонії виступав її персональним представником на таємних перемовинах із Вигнанцями.
— Отець Гойт страждає від сильного болю. Він розповів історію про хрестоформи. Консул також дізнався, що Гойт носить одну... взагалі-то дві хрестоформи — отця Дюре і свою власну.
Ґледстон кивнула.
— То він досі має паразита воскресіння?
— Так.
— Він його бентежить сильніше з наближенням до лігва Ктиря?
— Гадаю, так.
— Розказуйте далі.
— Поет, Силен, переважно зловживав алкоголем. Він переконаний, що його незавершена поема пророкує та визначає хід подій.
— На Гіперіоні? — так і не розвертаючись, уточнила Ґледстон.