У вухах перешіптувалися тактичні командні та вузькоспрямовані канали. І ними вже лунала надмір збуджена балаканина, пересипана брутальною лайкою, що супроводжувала битви між людьми незліченну кількість поколінь. Тисячі військ було розпорошено навколо космодрому та районів свого зосередження, і тепер вони окопувалися по круглому периметру, що пролягав у двадцяти кілометрах від міста. Радіусами цієї окружності мали стати завчасно розплановані сектори обстрілу та вектори тотального знищення.
— «Вони очікують на вторгнення», — подумки передав Кассад, відчувши своє комунікативне зусилля як щось таке, що сильніше від субвокальних сигналів і слабкіше в порівнянні з телепатією.
Монета підняла ртутну руку і вказала на небо.
Хмари заволокли його на чималій висоті, щонайменше на двох тисячах метрів, і Кассада пройняв справжній шок, коли їхню полуду розірвав спершу один тупоносий корабель, а потім іще кільканадцять. Через пару секунд уже спускалися сотні таких об’єктів. Більшість маскувалася в камуфляжному полімері та захисних полях із фоновим кодуванням. Та Кассад знову ж таки їх бачив без жодних проблем. Під камуфляжем свинцеві лівреї суден мали слабкі каліграфічні позначки, що, як він знав, належать Вигнанцям. Більші, вочевидь, були спусковими апаратами з добре видними вихлипами голубої плазми, решта ж сідала повільно під мерехтливими куполами підвісних полів, од яких бігли хвильки повітря. Кассад не міг не помітити їхніх грубих форм, деякі контейнери, безсумнівно, містили набої та артилерію Вигнанців, інші ж просто відволікали на себе увагу наземних захисних рубежів.
Миттєвістю пізніше паволоку хмар знову розірвало кілька тисяч цяток у вільному падінні — ніби град пішов. Піхота Вигнанців пролітала між контейнерами та спусковими апаратами, аж до останнього чекаючи на нагоду розкрити свої підвісні поля або парашути.
Хто б тут не командував Збройними силами, він (або вона) мав належну витримку й дисципліну — і що стосувалося себе, і що стосувалося підлеглих. Наземні батареї й тисячі роззосереджених навколо міста десантників знехтували легкими мішенями спускових апаратів і контейнерів та дочекалися, поки не почали гальмувати парашутисти, і тільки на висоті найбільших дерев... Повітря сповнилося тисячами мерехтливих огнів і слідів диму, коли заблищали лазери та вибухнули снаряди.
На перший погляд, завдана шкода була нищівною. Її було досить, щоби завиграшки спинити будь-яку атаку. Проте хуткий огляд підказав Кассадові, що як мінімум сорок відсотків Вигнанців змогли приземлитися, а цього з головою вистачало для початку першої хвилі будь-якої планетарної атаки.
П’ятеро парашутистів зробили віраж у напрямку гори, де вони стояли разом із Монетою. Від променів із підніжжя двоє зайнялися вогнем, один зірвався у панічний штопор, намагаючись уникнути наступних ланцетів, а інші двоє, підхопивши східний бриз, колами спускалися над лісом.
У Кассада працювали всі органи чуття. Він нюшив іонізоване повітря і вловлював запахи кордиту та твердого палива, а від диму і тупого кислотного присмаку плазми його ніздрі палали. Лагідний вітерець ніс до полковника голосіння сирен десь у місті та тріскотню ручної стрілецької зброї й охоплених вогнем дерев. На радіоканалах і на виділених лініях стояв галас. Полум’я охопило долину, і лазерні ланцети, ніби промені прожекторів, прошивали у своєму танці хмари. За півкілометра внизу, де узлісся поступалося місцем гірським лукам, загони десанту ЗСГ зчепилися з Вигнанцями врукопаш. І він добре чув їхні крики.
За всім цим Федман Кассад спостерігав із захватом, якого не знав із часу стимсимів про атаку французької кінноти під Азенкуром.
— «То це не симуляція?»
— «Ні», — відказала Монета.
— «Це відбувається прямо зараз?»
Срібний привид біля нього задер голову:
— «А що означає „зараз“?»
— «Суміжно із нашою... зустріччю... у долині Гробниць».
— «Ні».
— «Отже, це майбутнє?»
— «Так».
— «Але ж близьке?»
— «Так. Через п’ять днів від того моменту, коли ти з друзями прибув у долину».
Подивований Кассад захитав головою. Якщо Монеті можна вірити, то він помандрував уперед у часі.
Варто було їй розвернутися до нього, як на її обличчі затанцювали численні відблиски полум’я.
— «Хочеш взяти участь у цьому бою?»
— «Битися з Вигнанцями? — він склав руки й аж прикипів поглядом до картини перед очима. Попередньо полковнику вже були відомі можливості його дивного костюма. Цілком можливо, що він одноруч зможе змінити хід подій на цьому театрі... найпевніше, знищити кілька тисяч вигнанських військ, що вже висадилися на планету. — Ні, — подумки відправив він їй сигнал. — Не цього разу».
— «Князь болю вважає тебе воїном».
Кассад знову повернувся до неї. Його трохи непокоїло питання, навіщо вона обдаровує Ктиря таким неоковирним титулом.
— «Князь болю йде нахрін, хіба що він хоче битися зі мною».
Монета завмерла майже на цілу хвилину, подібна до живосрібної статуї на відкритій всім вітрам вершині.
— «Ти справді хочеш із ним битися?»
— «Я і на Гіперіон прилетів тільки для того, щоби його вбити. А ще тебе. Тому битимусь будь-якої хвилини, щойно хтось із вас або й ви обоє дасте на це згоду».
— «Ти мене досі вважаєш своїм ворогом?»
Кассад пригадав напад на себе в Гробницях часу. Тепер він розумів, що то радше був не ґвалт, а реалізація його власного бажання, непромовленого прагнення знову кохатися з цією неймовірною жінкою.
— «Я не знаю, хто ти чи що ти».
— «Спочатку я була жертвою, як і багато хто інший, — відповіла Монета, звертаючи погляд назад на долину. — Потім, у нашому далекому майбутньому, я зрозуміла причини, через які було викуто Князя болю... через які його змушені були викувати... опісля я стала його супутницею та хранителькою».
— «Хранителькою?»
— «Я стежила за хроноприпливами, лагодила всяку машинерію та наглядала за тим, щоби Князь болю не прокинувся раніше часу».
— «Отже, ти можеш його контролювати?» — серце Кассада затріпотіло тільки від самої думки про це.
— «Ні».
— «То хто чи що його контролює?»
— «Тільки той, хто здолає його в особистому двобої».
— «І хто ж його здолав?»
— «Ніхто, — відправила вона йому у відповідь. — Ні у твоєму минулому, ні в майбутньому».
— «І чимало пробувало?»
— «Мільйони».
— «І всі вони загинули?»
— «Навіть гірше».
Кассад перевів подих.
— «Ти не в курсі, мені дозволять стати з ним на герць?»
— «Дозволять».
Кассад видихнув. Ніхто ще не здолав Ктиря. Його майбутнє було її минулим... вона там жила... вона бачила жахливе тернове дерево, як і він сам, бачила знайомі їй обличчя, як він упізнав Мартіна Силена, котрий борсався, прохромлений шипом, задовго до їхнього знайомства. Кассад розвернувся спиною до битви в долині під ним.
— «Ми можемо відправитися до нього зараз? Я кидаю йому особистий виклик».
Монета мовчки зазирнула йому в обличчя. І полковник міг розгледіти власне ртутне відображення в її подобі. Нічого не відповівши, вона змахнула рукою в повітрі, і перед ними постав портал.
Кассад покрокував уперед і першим зник у ньому.
Розділ 24
Ґледстон квантувалася одразу в Будинок уряду та гайнула до Тактичного командного центру з Лі Гантом і дюжиною інших присутніх тут помічників. У кімнаті ніде було голки встромити: Морпурґо, Сінґх, Ван Зейдт і ще з десятеро осіб представляли Збройні сили — хоча Директриса не змогла не помітити, що молодого героя флоту, капітана II рангу Лі з ними якраз і не було. Також її випередила більшість міністрів кабінету, включно з Алланом Імото від Міноборони, Ґаріоном Персовим із Міністерства дипломатії та Барброю Ден-Ґіддіс із Мінекономіки. Сенатори прибували один за одним, і в деяких обличчя натякали на те, що їх тільки-но розбудили. «Силову дуту» за овальним столом конференц-зали складали сенатор Колчев із Луза, Рішо з Ренесанс-Вектора, Роанквіст із Нордгольма, Какінума з Фудзі, Сабенсторафем із Сьомої Дракона і Петерс із Денебі-Драй. У верхньому світлі ламп блищала лисина Голови Президії Сенату Про Тема Дензел-Гайят-Аміна, котрий сидів зі спантеличеним виразом на обличчі, а його молодший колега, спікер Речі Спільної Ґіббонс, примостився скраєчку крісла, вклавши руки на коліна, — ескіз із натурником, що ледве стримує буйну енергію. Проекція радника Альбедо була розташована одразу навпроти порожнього місця Ґледстон. Коли вона майнула проходом, усі підвелися і потім всілися знову, скорившись змахові її руки.