Ґледстон кивнула.
— Я заявлю про вторгнення одразу по завершенню засідання, Дороті. Ми допоможемо вам зв’язатися з виборцями через усі ЗМІ.
— До дідька ЗМІ, — відповіла невисока чорнява жіночка. — Я стрибну додому, щойно ми тут закінчимо. Яка б доля не чекала на Світ Барнарда, я її з ним розділю. Пані, панове, нас усіх мають повішати на опорах телепортів, якщо це правда, — Фельдштайн зайняла своє місце поміж гомону та перешіптувань.
Випростався спікер Ґіббонс і зачекав на тишу. Його голос бринів, наче туго напнута струна:
— Генерале, ви згадували про першу хвилю... це ви так перестраховуєтеся на своєму військовому жаргоні чи розвідка говорить про інші хвилі пізніше? Якщо це так, то про які планети Мережі й Протекторату йдеться?
Морпурґо стискав і розтискав кулаки. Він знову прикипів поглядом до порожнечі перед собою, а тоді розвернувся до Ґледстон.
— Пан-Директрисо, можна скористатися однією схемою?
Очільниця уряду кивнула.
Це була та сама військова голограма, яку вони вже бачили під час наради в училищі «Олімп»: золота Гегемонія, зелені зірочки Протекторату, вектори вигнанських Роїв, схожі на червоні стрілочки зі зміщеними голубими хвостами, оранжеві маршрути, якими передислоковувався флот Гегемонії. Цілком очевидно, що червоні вектори в порівнянні зі старими курсами просунулися далеченько, вп’явшись у простір Мережі, наче закривавлені вістря списів. Оранжевий жар тепер головно осів у системі Гіперіона, а ще позначив розтягнуті телепорт-комунікації — ніби нанизані на нитки намистини.
Деякі сенатори, що колись служили у війську, аж ахнули від побаченого.
— Усі дванадцять відомих нам Роїв, — тихо коментував Морпурґо, — здається, націлені на вторгнення у Мережу. Деякі розділилися на множинні штурмові групи. Друга хвиля очікується в районі завдання ударів у діапазоні від ста до двохсот п’ятдесяти годин від початку першої хвилі. Її рух тут відображено стрілочками.
У кімнаті запала мертва тиша. Ґледстон подумала, що всі без винятку затамували подих.
— До цілей другої хвилі входять Хеврон (сто годин), Ренесанс-Вектор (сто десять годин), Малий Ренесанс (сто дванадцять годин), Нордгольм (сто двадцять сім годин), Мауї-Заповітна (сто тридцять годин), Талія (сто сорок три години), Денебі-Драй і -Фір (сто п’ятдесят годин), Сьома Дракона (сто шістдесят дев’ять годин), Фригольм (сто сімдесят годин), Нова Земля (сто дев’яносто три години), Фудзі (двісті чотири години), Нова Мекка (двісті п’ять годин), Пацем, Армаґаст і Свобода (двісті двадцять одна година), Луз (двісті тридцять годин) і Центр Тау Кита (двісті п’ятдесят годин).
Голограма згасла. У приміщенні й надалі панувала тиша. Генерал Морпурґо продовжив:
— Ми припускаємо, що Рої першої хвилі мають також і другорядні цілі, які стануть очевидними після власне вторгнення, але час переходу в кордонах Мережі дорівнюватиме стандартному часу-в-борг з використанням рушіїв Гокінґа — від дев’яти тижнів до трьох років, — він зробив крок назад і став наче по команді «вільно».
— Господь Усемогутній, — прошепотів хтось у кількох кріслах за спиною Ґледстон.
Виконавча директриса потерла нижню губу. Аби вберегти людство від того, що їй здавалося довічним рабством (або ще гірше — вимиранням), вона була готова відчинити вовкам парадний вхід до будинку, поки решта сім’ї безпечно ховатиметься на другому поверсі за замкнутими дверима. От тільки коли настав саме той день, вовки полізли геть в усі двері та вікна. Жінка заледве не всміхалася, бо вбачала таку собі справедливість у тому, що, засліплена власного дурістю, вона гадала, ніби здатна випустити на волю хаос і водночас його контролювати.
— По-перше, — промовила вона, — жодних відставок до мого розпорядження, жодного самобичування. Цілком можливо, що цей уряд буде розпущено і що всі його члени й справді... включно зі мною... як влучно відмітив Ґабріель, висітимуть на опорах телепортів. Але поки що ми залишаємося урядом Гегемонії, тож повинні чинити відповідно.
По-друге, наступне засідання ми проведемо спільно з представниками інших комітетів Сенату через годину, одразу по тому, як я виголошу промову до Мережі, заплановану на восьму нуль-нуль за стандартним часом. От тоді я буду готова вислухати й ваші пропозиції.
По-третє, цим я санкціоную будь-які дії керівництва Збройних сил — і присутнього тут, і решти, в усій Гегемонії, — спрямовані на збереження та захист громадян і власності Мережі й Протекторату коштом будь-яких ресурсів, що вони їх муситимуть використовувати, і наказую їм так чинити. Генерале, адмірале, мені потрібно, щоб ви перекинули війська назад, до планет Мережі, над якими нависла загроза. Мені байдуже, як ви це зробите, але це буде зроблено.
По-четверте, після промови ми проведемо спільне засідання Сенату й Речі Спільної в повному складі. На ньому я оголошу про стан війни між Гегемонією Людини та націями Вигнанців. Ґабріеле, Дорогі, Томе, Ейко... всі ви... наступні кілька годин ви будете надзвичайно зайняті. Готуйте промови до ваших рідних світів, але забезпечте мені голосування. Мені потрібна одностайна підтримка Сенату. Спікере Ґіббонс, я можу вас тільки прохати про допомогу в проведенні дебатів у Речі Спільній. Життєво необхідно, щоби її голосування закінчилося сьогодні до дванадцятої години.
По-п’яте, ми обов’язково евакуюємо громадян світів, яким загрожує перша хвиля атаки, — Ґледстон піднесла руку, вгамовуючи заперечення та пояснення експертів. — Ми обов’язково евакуюємо всіх, кого зможемо, в той час, який нам відведено. Міністри Персов, Імото, Ден-Ґіддіс і Крунненс із Мінтранспорту скличуть Координаційну раду з питань евакуації. Вашу докладну доповідь із графіком я чекаю сьогодні о тринадцятій нуль-нуль. Правопорядок охоронятимуть армія та Бюро мережевої безпеки, вони ж вартуватимуть доступ до телепортів.
Ну, і останнє: через три хвилини у своїх апартаментах я зустрінусь із радником Альбедо, сенатором Колчевим та спікером Ґіббонсом. Питання?
У відповідь на неї витріщилися приголомшені обличчя.
— Щасти всім, — підвелася вона. — Працюйте швидко. Не робіть нічого, що ширитиме непотрібну паніку. І нехай Бог порятує Гегемонію, — вона розвернулася і покинула кімнату.
Ґледстон сіла за робочий стіл. Колчев, Ґіббонс та Альбедо зайняли місця навпроти неї. Терміновість, яка ширяла в повітрі і про яку можна було здогадатися навіть із ледве відчутних дій, що відбувалися за зачиненими дверима, ставала ще нестерпнішою від затягнутої паузи, що її Ґледстон узяла, перш ніж почати говорити. Вона жодного разу не звела очей із радника Альбедо.
— Ви, — нарешті видушила вона із себе, — нас зрадили.
Ґречний півусміх проекції не ворухнувся.
— Нізащо, Виконавча директрисо.
— Тоді у вас є одна хвилина, щоб пояснити, чому ТехноКорд і зокрема Консультаційна рада штучних інтелектів не передбачили вторгнення.
— Вистачить і одного слова, пан-Виконавча директрисо, — відказав Альбедо. — Гіперіон.
— Чорта з два Гіперіон! — крикнула Ґледстон і грюкнула рукою по старовинній стільниці, зірвавшись на емоції, що було абсолютно не по-ґледстонівськи. — Альбедо, мене вже дістали ці нескінченні розмови про змінні, що не піддаються факторизації, та прогностичну чорну діру Гіперіона. Корд або має помогти нам розібратися в розумінні ймовірностей, або бреше нам от уже п’ять століть. То який варіант правдивий?
— Рада передбачила війну, Виконавча директрисо, — відповів сивочолий образ. — Наші конфіденційні дорадники пояснювали вам та вузькому колу осіб, що при втручанні в хід подій гіперіонівського чинника їхнє прогнозування стає непевним.
— Лайно це все, — гаркнув Колчев. — Ваші прогнози, що стосуються загальних тенденцій, вважаються несхибними. Цей напад мав плануватися протягом десятків років. Можливо, навіть століття.
Альбедо здвигнув плечима.
— Так, сенаторе, але можливо і те, що тільки нав’язливе бажання вашого уряду розпочати війну за систему Гіперіона примусило Вигнанців ввести свій план у дію. Ми висловлювали свою незгоду з усіма діями, пов’язаними з Гіперіоном.