Проте ще більш приголомшливим було те, що всі ці світні точки стрімко пересувалися.
34
Вигляд корабля, що тонув, водночас і лякав, і заворожував. Підсвічена знизу червонястими відблисками, обшивка «Каліпсо» здавалася розжареною. Ніс, борти і корма корабля були ніби охоплені язиками полум’я. І поки судно повільно зникало в мороці морських глибин, четверо шукачів пригод, ув’язнені у кабіні батисфери, не могли відвести очей від цієї величної та сумної, як давньогрецька трагедія, вистави.
Оскар мимоволі згадав Тартар, міфічну безодню, що відділяла світ живих від царства мертвих. Безодню, що була оточена потрійним шаром мороку, біля входу до якої душі небіжчиків, які почали свій шлях у вічність, зустрічає триголовий пес Цербер, охоронець нижнього світу. Ніхто з тих, хто потрапляв до Тартару, ніколи звідти не повертався, навіть якщо він був рівним до богів.
Ніби уві сні, Оскар стежив за тим, як «Каліпсо» зникає в розпадині морського дна. Величезні сталеві кінцівки, що обкрутилися навколо її корпуса, невідворотно тягли корабель у підводну могилу. Здавалося, механічне чудовисько точно знає, де розташований кінцевий пункт його подорожі: біля джерела дивного світла.
Ось зникла носова частина, потім корма з гвинтом і кермом. На якусь мить стало видно місток, щогли й високий димар, та незабаром і вони зникли з очей. Корабель поринув у глибоку морську розпадину.
Четверо в «Наутілусі» затамували подих.
— От дідько! — мимоволі вирвалося у Рембо. — Але чому ж капітан не відвів корабель у безпечну зону, згідно з інструкціями, які він отримав? Хто тепер витягне нас звідси?
— Можливо, він не міг діяти інакше, — заперечив Гумбольдт. — Датчик сонара перебував на батисфері, і прилад не міг завчасно попередити їх про небезпеку.
— Але ж побачити її він міг! Цей об’єкт не такий уже й великий, і світло, що виходить від нього, можна помітити за кілька миль. Яким же треба бути йолопом, щоб не дати негайно ж повний хід!
Рембо розлючено стиснув кулаки.
— Можливо, обставини склалися так, що капітан не одразу зрозумів, що перед ним супротивник, — втрутився Оскар. — Пам’ятаєте, що розповідав Фогіацис? Ця тварюка здатна імітувати маяки, збиваючи з пантелику мореплавців. Наш капітан потрапив у ту ж саму пастку, що й усі інші.
— Цілком імовірно, — сказав Гумбольдт. — Та для них, гадаю, ще не все втрачене. Я помітив світло в ілюмінаторах рубки сонара. Можливо, там сховалися ті, кому вдалося вижити після атаки на судно. Я звелів Шарлотті й Елізі в разі нападу вчинити саме так. Якщо їм пощастить, вони зможуть протриматися досить довго. Можливо, аж доти, поки ми не зможемо прийти їм на допомогу.
— Ми? На допомогу? Що ви хочете цим сказати?
— Тільки те, що нам уже час починати діяти.
На обличчі Рембо було написано цілковиту розгубленість.
— Ви хочете залишити батисферу?
— А ви маєте якісь інші пропозиції? Ми маємо виручати наших людей. На борту «Каліпсо» достатньо скафандрів і балонів із киснем, щоб вони могли піднятися на поверхню. Ми проберемося на судно, відкриємо трюм і доправимо все необхідне обладнання до рубки сонара. І тоді залишиться лише Богу молитися, щоб водолазних костюмів вистачило на всіх.
— Він має рацію, тату. — Океанія обняла батька. — Ми маємо спробувати.
— Але температура води складає всього чотири градуси, — не вгавав інженер. — До розпадини не менше, ніж півкілометра. Як ви хочете це здійснити?
— Весь час рухаючись і не гаючи марно ані секунди, — відказав Гумбольдт. — Підводьтеся, Іполіте, надихніться, прошу вас. Це ж єдиний шанс для нас і для них!
Рембо зміряв ученого швидким поглядом поверх окулярів.
— Але ж ви розумієте, що ми повинні, так би мовити, зіграти без репетицій? Повернення виявиться неможливим, адже для того, щоб вибратися з батисфери, кабіну доведеться затопити.
Гумбольдт кивнув.
— Ну що ж… — Інженер зітхнув. — Але знайте — вся відповідальність ляже на вас, Карл Фрідріх.
— Можете нацькувати на мене всіх ваших адвокатів, якщо мій план виявиться невдалим.
Рембо здивовано втупився у Гумбольдта, і обидва розреготалися.
— Чудова думка, мсьє! — вигукнув інженер. — Нагадайте мені про це, коли ми з вами опинимося в пеклі.
Потім він миттєво зосередився.
— Океаніє, підготуй шоломи. Я приєднаю до нашого єдиного балона з киснем усі чотири шланги. Коли ми пробиратимемося до «Каліпсо», доведеться весь час триматися разом. Балон, треба сказати, досить важкенький.
— Я понесу його, — вигукнув Гумбольдт. — Сили в мене, дай Боже, а, до того ж, це моя ідея — покинути батисферу.
— Згоден. А я поки що підготую все необхідне для затоплення кабіни «Наутілуса».
За кілька хвилин усі четверо зібралися в центрі кабіни батисфери, очікуючи, поки Рембо відкриє клапани.
У скафандрах і справді було тепліше — Оскар відчував, як його ноги поступово набувають сили й відтаюють, а м’язи зігріваються. Кинувши погляд на своїх супутників, він мимоволі усміхнувся: в незграбних костюмах із грубої гуми, у рукавицях і чоботах зі свинцевими підошвами всі вони виглядали, як прибульці з іншої планети. Щоправда, гума страшенно смерділа, проте це абсолютно не важливо, тому що скафандр дозволяв людині не втрачати тепло.
Океанія тримала в руці невелику металеву коробку — водонепроникний ліхтар. Ця річ була їм конче необхідна, адже вони зовсім не знали, що там за дорога, в пітьмі. Хтозна, який рельєф може мати тут морське дно. На їхньому шляху могли зустрітися урвища або тріщини, гострі скелі або навіть вулканічні кратери. Крім того, вони могли наштовхнутися на одного з тих моторошних хижаків, які мешкають у безодні. Адже моря так само залишалися найменш дослідженою частиною нашої планети, а моряки дуже любили страшні оповіді про акул-людожерів, велетенських кальмарів і лютих зубатих китів. Можливо, все це тільки пуста балаканина, а, можливо, й ні, тому без світла їм було не обійтися.
— Усі готові? — інженер уже закінчив усі технічні приготування.
— Усі!
— От і чудово. Хочу наостанок нагадати вам про одну важливу річ. Під водою ми не зможемо спілкуватися між собою голосом — лише жестами та знаками. Тому я покажу вам найважливіші сигнали, якими зазвичай користуються водолази. — Він склав великий і вказівний пальці руки у вигляді букви «О». — Це означає «все гаразд». Піднята вгору рука означає «стоп!». Якщо я поплескаю себе по руках — значить, мені холодно. Ребро долоні, притиснуте до горла, вказує на те, що мені не вистачає повітря. Обертання піднятого вгору вказівного пальця руки повідомляє, що мені паморочиться в голові, а якщо я почну вимахувати з боку в бік долонею з розчепіреними пальцями, це означає, що у мене щось не так. Ось і все, мабуть. Для початку цього має вистачити. Запам’ятали?
Супутники Рембо закивали.
— Тоді починаймо. Зараз я відкрию головний клапан, і до кабіни поллється вода. Одразу стане набагато холодніше, а повітряний тиск зростатиме. Коли рівень води досягне пояса, ми надягнемо шоломи й підключимо кисень. Дихайте спокійно й розмірено. Може статися, що вже на ходу мені доведеться відрегулювати тиск газової суміші, яка подається у скафандри. Не панікуйте, якщо виникнуть невеликі проблеми, й одразу ж повідомте мене про це — я миттю все виправлю. Це зрозуміло? Ну, тоді можемо розпочати.
Інженер крутнув вентиль, розташований біля підлоги кабіни, і зробив крок назад. Спочатку нічого не відбувалося, потім Оскар почув глухе нуртування, і настил під його ногами завібрував. Тугий струмінь води з ревом ударив угору. Довелося притискатись до сталевих стінок батисфери.
— Зараз це скінчиться! — прокричав Рембо, перекриваючи гуркіт води. — Щойно під воду порине нижня частина кабіни.
І справді, коли рівень води став доволі значним, достигнувши півметра, струмінь послабився. Вода надходила до батисфери швидко, але рівномірно.