Матінка, — з усіх матінок найдобріша, — забувши, що вони самі витерпіли, заходилися потішати мене й умовляли такими словами: «Не журись, Трушку. Та будь я канальська дочка, коли не переламаю його. А то поїду в Корнаухівку (друге наше село) та там вас і обвінчаю. Нехай потім розведе вас». Та план матінчин не здійснився через такі причини.
Батенько як розлютилися на матінку, то дуже скипіла в них кров і сталася спрага. Коли се назустріч їм несуть глек тернового квасу, рідкого, холодного. Вони, не думаючи довго, схопили глека й тут же, не сходячи з місця, видудлили його майже наполовину. Випивши і заохкали… ох та ох! Недовго ходивши, лягли в постіль.
Лікували батенька і знахарки, і навіть лікар з міста — все нічого. Послали по Петруся і взяли його з доміне Галушкинський з училища. Батенько, вмираючи, наказували мені і не думати женитися до тридцятьох літ, а перше служити. Петрусь хай вступить, скінчивши науку, в російські полки, що коло нас квартирували, — і туди ж узяти й мене. А менших братів зовсім недавно одвезено до кадетського корпусу, навіть у самий Петербург, то про них батенько нічого й не казали. Матінці доручали пильнувати господарство і потім поділити нас, а дочок видати заміж, нагородивши речами й одежею, котрих, NB, у матінки було безліч, що від їхніх ще бабусь зосталися. Потім дуже-предуже наказували матінці, упорядкувавши все те, постригтися в черниці, щоб зберегти вірність їм, і в труні лежачому.
Розпорядившись усім, батенько прекрасно, тихо й спокійно померли. Матінка, наказавши все, що треба, влаштувати до похорону й пославши оповістити сусідів про такий случай у нашому домі, пішли в комору щось видавати, а тут приїхали сусідки декотрі навідати матінку в горі. Матінка пішли до них і, як підійшли до тіла батенькового, — тут були і гості, — охнули голосно, зомліли й покотилися на підлогу. Отак ніжно любили вони батенька! Ми не знали, що робити з ними; хотіли полоскотати в носі, як то робили, бувало, батенько в такому випадку, та одна з сусідок, бачачи біду, кинулась і закричала: «Води, води!» Жінка наша, що тут же стояла, як бризне на матінку… А матінка як скочать та як дадуть їй туза, та такого, що та й сама вже хотіла зомліти. «Яка ж дурна! — так закричали на неї матінка, — бризнула наче з відра, та ще холодною водою! Отак ти мене на смерть застудиш». Після того виправили сей непорядок: приготували ми літепло, і як тільки матінка зомліють, — а вони мліли кожного разу, як тільки приїжджали нові гості, — то на них сею водою трошечки бризнуть, а вони лупнуть очима і очуняють. Страх як вони побивалися по батенькові!
І як ото жалісно матінка примовляли, плачучи над батеньком, так це чудо! Хоч зараз на папері списуй. Я гадаю, що жодний описувач не напише так жалібно, як матінка примовляли; а вони ж були неписьменні. Якби вони жили І наші часи, коли нема сорому жінкам знати письма, то, я гадаю, з них вийшов би такий описувач, що гай-гай! Окрім жалісних слів на всякий манір, вони ще при всіх урочисто казали, що «хоч би яке було моє життя з ним і хоч би скільки я від нього, мого сокола, натерпілась, а не ламала моєї подружньої вірності ані разу. В думках, мовляв, людина не владна, та ділом не завинила». Всі навколо плакали, слухаючи її жалібні стогони та примовляння.
І відкіля в них такі слова бралися!
Коли було все готове, щоб виносити, доміне Галушкинський, стараючись заради честі нашого дому, просив дозволу виголосити надгробне слово, що він сам скомпонував. Усі присутні зраділи нагоді почути щось розумненьке, просили його виголосити, і реверендисиме, злізши на стільця, став читати із зошита:
— На світі існує багато дій; а кожній дії є своя причина. Сила-силенна вельможних, шляхетних і посполитих осіб, що зібралися тут, є дія, а причина сій дії не що інше, як простертий перед нами — їхня вельможність Лубенського козацького полку підпрапорний Мирон Йосипович, знаменитий пан Халявський! Те, що їхня вельможність лежать простерті, очі їхні склеплені, вуста стулені, руки заклякли — сіє є дія; та дії сій яка причина? їхня вельможність померли, їхня вельможність пані підпрапорна з чади й домочадці плаче та ридає, і сіє є дія, а дії сій причина та, що знаменитий пан підпрапорний, їхня вельможність, померли. Якщо ж пані підпрапорна так плачуть і побиваються, то невже так діють даром? Ні, слухачі! Тут є причина: їхня вельможність пан підпрапорний були людина доброї душі й добродійних почувань. Коли ж пані підпрапорна плачуть, то чи ж нам мовчати, як камінню безголосому? Аж ніяк! Отож, плачте, високовельможні, плачте, вельможні, плачте, шляхетні, плачте, посполиті, плачте, старшини, плачте козаки, плач, гетьманщино, плач, Росіє, плач, вселенна! Їхня вельможність знаменитий пан підпрапорний Мирон Йосипович Халявський домовині віддається! Плачу і я — і замовкаю!