Єдиний риск у тому, що я можу зіткнутися з моїм недовірливим переслідувачем, якому заманулося переночувати у дворі. Сподіваюсь, що ворог не поставить на цілу ніч двох вартових там, де вистачить й одного: з вестибюля і навіть з вулиці можна одночасно стежити за обома виходами з будинку.
Я зійшов до другого поверху й вистрибнув у двір безшумно і без ускладнень завдяки бетонному дашку над задніми дверима. Пустирище за парканом виявилося безлюдне, і я легко перетнув його, оскільки добре вивчив місцевість під час своїх спостережень з» мансарди.
Обережно обійшов здалеку обидва бараки, легко переліз через огорожу і за двадцять метрів опинився перед наступним парканом, що відділяв мене від вулиці. Подолання таких перешкод навіть уночі пов'язане з певною небезпекою. Тому я пішов уздовж огорожі, аж-поки не дійшов до будівлі з рекламою ощадної каси. Задні двері будинку, як і парадні, були широко відчинені, і це дозволило мені вийти на вулицю спокійно, як мирному й порядному громадянинові, що ним, гадаю, я і є по суті.
Більше часу забрали в мене пошуки таксі, бо в такому кварталі й особливо о такій порі таксі може бути тільки мрією божевільного. Довелося пройти близько двох кілометрів, поки я надибав стоянку з трьома жалюгідними машинами, певно, ровесниками мого «воль-во». За чверть години я досяг мети — вокзалу — на жаль, не для того, щоб сісти у поїзд, хоча поїзди прибувають і відбувають звідси цілу ніч. Саме через те величезний світлий зал досить багатолюдний, і я навряд чи міг справити на будь-кого враження своєю появою. У приміщенні з камерами схову для ручного багажу ключ від скриньки я одержав, опустивши монету у відповідний автомат, і це позбавило мене необхідності вступати у безпосередній контакт із служителями транспорту. Я поклав свій портфель у скриньку № 87, який мені випав на щастя, замкнув її і знову подався за таксі.
Я відпустив машину неподалік од будівлі, що несла на своїй брудній стіні тягар ощадності. Подолав без пригод зворотну путь через пустирище й зайнявся трохи рискованою, але неминучою атлетичною вправою: треба було по можливості безшумно вилізти на карниз вікна першого поверху, потім перелізти на бетонний дашок і вже звідти влізти у вікно сходів. Ці вправи коштували мені подряпаних долоней, однак позбавили мене риску зіткнутися у вестибюлі з отими цікавими типами — людьми Сеймура.
Мені залишалося виконати ще одне завдання — найважливіше. Але за календарем воно намічалося на завтра. На той лихий день вівторок і на ту погану годину — сьому вечора.
Стукіт у двері, не дуже делікатний, а потім і зовсім грубий, примусив мене урвати ранкове споживання чудового еліксиру, який утворюється від змішування кави й окропу. Еліксиру, неоціненні якості якого можна збагнути тільки в Данії, бо він єдиний тут не тхне мигдалевою есенцією.
«Неприємності починаються, — подумав я, ідучи до дверей. — Нічого, хай починаються, вони заплановані». Рішуче відчинив і опинився лицем до лиця з чарівною Грейс.
— Ви ще не вдяглися? — з докором промовила вона замість привітання. — Видно, ви й цієї ночі брали участь у шлюбній церемонії у «Валенсії»..
— Що ж поробиш, світські обов'язки, — відказав я недбало, вводячи її у свої скромні покої.
— Сподіваюсь, ви принаймні були не в ролі нареченого.
— Налити вам кави? Щойно зварена. Сам варив.
— Остання подробиця не може мене налякати, — заявила дама, сівши у продавлене крісло. — Дайте мені скуштувати оту вашу каву.
Таким робом я знову узявся дегустувати домашній нектар, цього разу у жіночому товаристві.
— Не така вже й погана, — визначила секретарка, відпивши. — Але ви не відповіли мені, що робили вночі.
— Про минулу ніч ви можете дізнатися у шпигів Сеймура. Вони, як ви, мабуть, помітили, невідступно вартують унизу. І це триває вже другий день.
— Вірю вам. Тільки це люди саме Сеймура, а не мої.
— Яке це має значення? Скажіть, що ви прийшли від свого шефа, Й попросіть довідку про поведінку цього сумнівного типа Михаїла Коєва.
Грейс узяла запропоновану сигарету, закурила й втупила в мене погляд, допитливий й оцінюючий, попри удавану незворушність.
— Ви все жартуєте, Майкле, наче нічого не сталося і наче нічого не діється навколо вас. Припускаю навіть, що внутрішньо ви тішитесь своїм героїзмом, який дає вам сили жартувати із зашморгом на шиї. Але такий героїзм вульгарною мовою називається глупством…