— А він забезпечує мені певний мінімум. Не кажучи вже про те, що в будь-який момент його знову можуть послати у відрядження…
— Гаразд, гаразд.
— А ти ж іноземець. Дуже шикарний, визнаю, але сьогодні ти тут, а завтра зникнеш.
— Я ж тобі казав, що справи примушують мене часто їздити сюди.
— Значить, будемо ще бачитися. Однак Моранді…
— Гаразд, гаразд, — уже втретє кажу я. — Не думай, що я схиляю тебе до вчинків, які тобі не до вподоби Адже я з самого початку обіцяв тобі…
— Тоді припини ці сцени ревнощів. З мене досить Моранді.
Після того настало примирення, і Анна попросила мене розстебнути їй сукню.
________Все це не так і погано, але не виходить за межі вже відомого. Крім одного моменту: Моранді тимчасово чи остаточно вилучений з обігу. Скільки і які завдання він виконував і, найголовніше, хто їх давав — ці питання лишилися відкритими. Що знала, Анна сповістила. Дальші, начебто випадкові й безневинні розпитування під час наших розмов — про зв'язки Моранді, про його справи в Женеві тощо — не дали особливих наслідків. Кілька куцих подробиць, що цілком відповідали характеристиці, яку дав Любо, — бонвіван і шелихвіст, старіючий коханець, прив'язаний з тих чи інших причин до вельми хтивої і зрадливої подруги.
І все-таки контакт з Анною — успіх. Особливо з огляду на можливі перспективи. Аби тільки не виникло якоїсь перешкоди і зв'язок тривав нормально.
На сьомий день від початку нашої любовної епопеї, коли увечері ми прийшли у квартиру на Мерчеріа, Анна попередила, що Моранді може несподівано з'явитися на обрії.
— Він звичайно буває у Женеві близько тижня і, як тільки повертається, одразу йде сюди.
Це було сказано просто для відома, і байдужість видалася мені дивною.
— А що буде, коли Моранді заскочить нас?
— Не заскочить. Ти вийдеш чорним ходом.
— Значить, цілу ніч ми повинні бути насторожі?
— Дурниці. Якщо його не буде до десятої, вважай, не прийде взагалі.
Про, всяк випадок Анна показала мені запасний коридорчик і сходи, якими можна вийти. Вона позбулася б зайвого клопоту, коли б знала, що я ретельно дослідив усе це, поки вона робила покупки для наших пізніх сніданків.
Жінка зняла сукню, ту саму, із сірих мережив, і вдягла пеньюар. Потім пішла до ванни. Саме в цю мить у двері тричі настирливо подзвонили.
— Моранді, — спокійно мовила Анна. — Йди.
— Не відчиняй, поки не почуєш, що я вийшов.
— Знаю, — кивнула вона. — Йди.
Однак, вийшовши на сходи, я не спустився вниз, а лишився біля дверей і проробив невеличку операцію із дзвоником. Цей дзвоник висить тут, певно, віддавна, і тепер нарешті йому настав час прислужитися, хоча й не за прямим призначенням. Той самий дзвоник у коридорчику біля дверей спальні. Я своєчасно вмонтував під металевий ковпачок маленький, але дуже чутливий мікрофон. Лишилося тільки з'єднати протилежний кінець дротів із малесенькою мембраною, щоб я міг, принаймні як слухач, взяти участь у наступній розмові. Це була саме та операція, яку я проробив.
— Тут хтось був… — почув я слабкий, але досить виразний голос Моранді.
— І зараз є… — відповіла Анна.
— Я хочу сказати, хтось чужий. Це запах не твоїх сигарет.
— Справді. Я перейшла на «Кент».
— Ти на все маєш готову відповідь, — знову прозвучав невдоволений чоловічий голос.
— Як і ти. Ладен з усього вчинити сварку. Певно, в тебе знову якісь неприємності…
— Неприємностей скільки завгодно.
Запала мовчанка.
— Ну, розповідай, чого ждеш! — почувся голос Анни. — Я ж знаю, поки не розкажеш, тобі не полегшає.
— Нічого певного. Просто відчуваю, що коло стискується… Що мене підозрюють… що за мною стежать…
— … Що в тебе негаразд з нервами, раз бачиш привиди, — закінчила жінка.
— Зовсім не привиди. У цих справах я маю досвід. Тільки не можу зрозуміти, звідки все це йде.
— Нізвідки не йде, окрім як з самого тебе. Якщо ти нікому і ні в чому не звірявся…
— Ні. Але, може, ти комусь щось говорила.
— Дурниці, — відказала Анна.
Однак голос її звучав не зовсім упевнено.
— Ти стільки базікаєш з приятельками та перукарями, то, мабуть, і сама не знаєш, що говорила, а що ні.
Анна мовчала.
— Говори! Коли випадково щось виказала, краще скажи мені. Май на увазі, вони не жартують.
— Хто «вони?»
Я напружив слух, але Моранді тільки роздратовано пробурчав:
— Не має значення хто. Важливо, що не жартують. До твого відома, Конті застрелили не заради грошей, а через те, що багато базікав.
— Чому ти не сказав мені раніше?
— Бо тільки в Женеві про це дізнався. Але не думай, що, коли зі мною повториться історія Конті, тебе пощадять.