Жінка була гарна, без кричущості. Майже мого зросту і з трохи заповними формами — вада цілком стерпна, як на мій простецький смак. Вона вперто не звертала уваги на мої випадкові погляди, що зовсім не завадило їй недбало демонструвати свої гарні ноги. Журнал і надалі повністю займав її увагу, але коли настала перша година, вона згорнула його й звернулася до секретарки:
— Може, ви нагадали б про мене?
— І про мене, — озвався я.
Дівчина за столом глянула на нас співчутливо, повагалася, тоді постукала в двері заступника і ввійшла.
— Сказали, що чекати марно. Місце вже зайняте, — невдовзі повідомила секретарка.
— Але ж учора мені загадали прийти сьогодні.
Дівчина знизала плечима і зайшла до кабінету шефа. Другий сюрприз призначався мені:
— Пан директор дуже вибачається, але в нього ще є відвідувач, а за п'ять хвилин має йти на важливий обід. Тому просить вас прийти завтра о пів на одинадцяту.
Це все-таки ліпше за візит у прийомні години. Що не діється, то на краще.
— Чи не можу я побачити на хвилину пана заступника? — знову спитала красуня.
Я пішов, не дочекавшися відповіді, тим паче, що вона відома наперед. Спускався сходами поволі, бо таки й нікуди поспішати. Незабаром моя недавня сусідка наздогнала мене.
— Про місце йдеться? — запитав співчутливо.
Вона кивнула і спускалася далі, намагаючись випередити мене. Цього, одначе, не сталося, бо я вчасно вловив ритм її кроків.
— Не варто турбуватися. Я теж можу запропонувати вам місце секретарки.
— Номер надто банальний, — сухо відказала жінка.
— Тоді дозвольте запросити вас на обід.
— Також банально. Але реальніше.
— Саме так.
Вона швидко глянула на мене, неначе вагаючись:
— Тільки попереджаю, що я не в гуморі. Отже, не хочу і вам псувати настрій.
— Про це не турбуйтеся, — відповів я.
І ми пішли до готелю. Готель «Регіна», де я оселився, цілком відповідав моїй ролі, тобто вельми солідний, але не надто розкішний. Те саме стосується й ресторану. Приємна й вишукана атмосфера затишного залу з блідими шпалерами, дзеркалами та сліпучо-білими скатертинами впливала заспокійливо. Проте обід почався справді без усякого настрою. Я, одначе, й не думав ставати на голову, аби пожвавити його. Коли хтось кисне — хай собі. Такий у мене девіз.
Красуня здавалася почасти заспокоєною, а почасти розчарованою моєю байдужістю. Вона крадькома навіть скидала на мене оком, певно, чекаючи репліки, якої все не було. Я заговорив лише десь між рибою і печенею.
— Те, що я казав про місце секретарки, не порожня балаканина.
— А що примусило вас звернутися так раптово саме до мене? — запитала жінка, точно за етикетом склавши на тарілці ніж і виделку.
— Випадок.
— Випадок може бути поганим порадником, — попередила вона.
— Не бійтеся, маю нюх, — одказав я нахабно, бо, наскільки мені відомо, чоловік з точним нюхом на жінок ще не народився.
Кельнер приніс червоне вино й забрав напівповну пляшку білого. Це теж етикет. Потім прибрав на столі й подав печеню.
Завершували обід мовчки. Лише після того, як з'їли й морозиво, я знову промовив:
— Ви мені не відповіли…
— Як і ви.
— Тобто?
— Тобто заради чого звернулися саме до мене?
— Заради вашої статури.
Вона ледь усміхнулася.
— Наскільки я зрозуміла, ви шукаєте секретарку…
— Так. І не люблю, коли секретарки сідають мені на коліна, як це зображають на карикатурах. При вашій статурі, гадаю, ця небезпека мені не загрожує.
— Чому? — засміялася вона. — Навпаки, виникає ще одна небезпека: я поламаю вам ноги.
Вона сміялася, звеселившися картиною, яку, певно, уявила, і від сміху несподівано змінилося її лице. Це було вже не гарне, хоч і втомлене обличчя зрілої жінки, а обличчя пустотливої і добродушної дівчини.
Сміх так само несподівано урвався, й ілюзія розвіялась. Переді мною знову була дама з допитливими очима і недовірливим виразом губів.
— А яке, власне, у вас підприємство? — запитала вона.
— «Хронос».
— Не чула про таку фірму.
— Є люди, які не чули й про «Омегу». Але це не заважає годинникам «Омега» добре ходити.
— Чому ви ображаєтесь? Я не сказала нічого лихого.
— Зовсім не ображаюсь. Вип'ємо кави?
Вона кивнула.
— З коньяком?
— Чому б і ні.
— Чи ви завжди маєте справи з «Зодіаком»? — запитала жінка, коли подали каву.
— Сподіваюсь, що завжди… — відповів я ухильно.
— Солідна фірма.
— Авжеж. Однак солідні фірми досить важкі партнери.
— Як і секретарки тієї ж категорії. До речі, на яку платню я можу розраховувати у вас?