— На таку ж, як і в «Зодіаку».
— Ви дуже щедрий…
Я знизав плечима.
— Характер.
— Ви ж навіть не знаєте моїх здібностей.
— Раз ви підходили «Зодіаку», то, напевне, підійдете й мені. А втім, як це сталося, що вчора вам обіцяли, а сьогодні відмовили?
— Про це вам слід запитати в заступника директора, якщо випадково знайомі з ним. Учора він прийняв мене, ледве глянувши на рекомендації, іі дізнавшись, що, крім машинопису та стенографії, я досконало знаю три мови, сказав, що напевно візьмуть, але про всяк випадок велів прийти сьогодні.
— Все ясно: знайшов більш підхожу.
— За статурою?
— Очевидно. Але як би там не було, все має своє місце і ви йдете до мене.
— Певно, так і станеться, — машинально усміхнулася жінка.
— В такому разі чи не міг би я одержати деякі додаткові відомості.
— Наприклад?
— Найперше — ваше ім'я.
— Едіт Ріхтер, двадцять шість років, незаміжня, до суду не притягалася, рекомендації від контори «Фішер і К°», Цюріх, — продекламувала жінка.
— Ви німкеня?
— Швейцарка. Народилася в Цюріху.
В цю мить вона немов згадала щось і глянула на свій годинник.
— Сподіваюсь, не затримую вас, — зауважив я.
— Ні… тобто… о третій маю зустрітися з однією знайомою.
Я не заперечував. Знайомі тільки для того й існують, щоб їх використовували в разі потреби. Покликав кельнера, і він одразу приніс рахунок. Коли ми вийшли у вестибюль, Едіт простягла мені руку:
— Все-таки дозвольте мені подумати один вечір. Завтра вранці я зателефоную.
— Звичайно. Втім, я теж іду.
На тротуарі перед готелем Едіт удруге подала мені руку, навіть не поцікавившись, у який мені бік. Я не наполягав. Жінка спокійною ходою рушила до Рю-Монблан. Не знаю, яка з неї буде секретарка, але з іншого погляду гарна. Тонкий стан і високі стегна, це разом із зростом компенсує повні форми.
Я звернув у пасаж при вході до готелю і через внутрішній двір вийшов на Рю-Монблан. Метрів за п'ятдесят попереду помітив сірий костюм Едіт. Вона змінила ритм ходи і тепер поспішала в напрямку до вокзалу. Зваба стрункої постаті змусила мене піти назирці. Дійшовши до привокзального майдану, жінка звернула до кафе на розі. З-за столика на терасі підвівся худорлявий чоловік середнього віку, потис руку Едіт і запропонував їй місце біля себе. Ото лихо гарних жінок. Навколо них завжди залицяльники.
________Наступного ранку о пів на одинадцяту я ввійшов до приймальні «Зодіаку». Цього разу там нікого не було, і секретарка одразу ж провела мене до кабінету комерційного директора. Кабінет величезний і солідний. Директор — також. Типовий капіталіст з давніх карикатур — подвійне підборіддя та обвислі щоки. Тільки сигари бракує. Проте вираз обличчя люб'язний у межах можливого.
Чоловік зробив символічний рух, неначе хотів підвестися з-за столу, але не підвівся і тільки простяг мені свою повну руку. Тоді пробурчав «прошу» і вказав на крісло біля свого столу. Я сів, закурив запропоновану сигарету й, собі усміхнувшися, ясно і стисло виклав свою пропозицію. Директор вислухав мене, не перебиваючи. Те, що я швидко завершив розповідь, явно сподобалось йому. А проте негайно зауважив:
— Не знаю, чи відомо вам, але ми маємо вже майже повну гаму: від «Філіппа Патека» й «Зеніту» до посередньої продукції «Енікару».
— Так. Одначе того, що пропоную я, бракує вашій гамі: якість «Зеніту» по цінах «Енікару».
— Зрозумів, — кивнув директор. — Але це вимагає перевірки.
— Перевірте.
— Наша експертиза проведе її швидко. Проте випробування ринком потребуватиме часу. Покупець у наші дні недовірливий. Коли продаєш дорого, утримується, бо таки дорого. Коли продаєш дешево, знов-таки втримується, оскільки вважає, що неякісно. Треба час, багатенько часу, аби він збагнув, що ваші годинники дешеві не тому, що погані.
Я спробував заперечити, та чоловік за столом перебив мене:
— Взагалі ваша вигода від операції не викликає сумніву. А ми що матимемо?
— Звичний прибуток.
— Звичний ми одержуємо з усіх марок, що зарекомендували себе. Невеликий прибуток, але й жодного риску.
— Я міг би трохи збільшити вашу частку… — сказав я непевно. — Але не дуже, бо моя ціна й так тримається на межі можливого.
Директор похитав великою головою.
— Якщо йдеться про якихось п'ять-шість відсотків, то я не вірю, щоб це змінило становище.
— Більше не можу.
Він кивнув:
— Гаразд. Надішліть мені письмову пропозицію. Я доповім про це генеральній дирекції. Тільки не дуже розраховуйте…