Простою мовою це означає: «Вам нема на що розраховувати». Але я й не сподівався на більше. Зараз важливо те, що мене знають як фахівця і я матиму привід при нагоді ще раз завітати у «Зодіак». І не виключено, що якогось дня про мою пропозицію знову згадають. Позитивна риса песимізму полягає в тому, що й найменший успіх приносить тобі радість.
________Я саме кінчав обідати, коли мене покликали в готель до телефону.
— Добридень, — почув я в трубці голос Едіт. — Шкодую, що дзвоню аж тепер, але це не моя провина — зранку не застала вас. Хочу сказати, що коли ви не відмовились од своєї пропозиції, то я охоче її прийму.
— Чудово. Коли ви можете приступити?
— Якщо потрібно — зразу.
— Навіщо так швидко… Але чи не могли б ви спершу придбати портативну машинку й усе, що потрібно. Скажіть, щоб рахунок надіслали мені в готель.
Вона пообіцяла ще сьогодні впоратися з покупками, після чого ми домовились про роботу наступного дня й попрощалися із взаємними побажаннями.
Тепер я маю і секрет арку. І замість радіти з того, сідаю й пишу коротке оголошення: «Власник підприємства шукає особисту секретарку. Англійська і німецька мови, стенографія, машинопис. Телефон такий-то, від… до… год.». І негайно з кур'єром посилаю до «Журналь дю Женев» для одноразової публікації.
________Якщо Едіт припускала, що я взяв її до себе тільки заради статури і що наші службові взаємини будуть лише формою флірту, вже наступного ранку вона могла переконатися в своїй помилці. Я прийняв її в своїй кімнаті і після кількох вітальних фраз запропонував сісти до маленького столика, де вже лежали бланки та конверти, щойно принесені з друкарні. Потім без зайвих слів почав диктувати: «Пане директору, пишу вам, щоб письмово підтвердити умови, викладені вже в нашій розмові, відносно…»
Складання листа забрало близько півгодини. Едіт писала швидко й без помилок. Отже, якщо я мав сумнів щодо її кваліфікації, то також одержав можливість переконатися в своїй помилці. Після того як лист було підписано й акуратно запечатано в конверт, я замовив каву, і ми сіли оформляти нашу угоду. Жінка подала мені свою страхову книжку, і я розписавсь у відповідному місці як. роботодавець.
— Власне, ви працювали у «Фішера і К°» тільки шість місяців, — зауважив я, нашвидку переглянувши книжку. — А раніше де були на службі?
— Ніде. Вивчала французьку літературу, а коли закінчила, зрозуміла, що з французької літератури не проживеш, і вступила до школи машинопису й секретарства, бо в мене немає батьків, а родичі не можуть більше мене утримувати.
— Зрозуміло. Від Фішера ви пішли, як видно, через скорочення штатів. І вирішили залишити рідне місто?
Вона кивнула.
— Гарне місто Цюріх, — сказав я. — І там також є чудове озеро. Взагалі казкові краєвиди.
— Так, але самими краєвидами не проживеш.
— Невже і ваша професія зазнає криз?
— І вельми серйозних.
Вона потяглася до своєї сумочки, але я випередив її і послужливо подав пачку «Кента». Жінка закурила, пустила густий струмінь диму і подивилася на мене, немов чекала, що я ще вигадаю. Спокійний і відвертий погляд, але з ледь помітною напруженістю.
— Де ви ще шукали щастя, перш ніж прийти в «Зодіак»?
— Ніде. Перше, про що я довідалася, приїхавши сюди, була вакансія в «Зодіаку».
— Певно, від вашої знайомої?..
Вона кивнула, не моргнувши оком.
— Значить, ви тут недавно?
— Близько десяти днів.
Хоча ми вели розмову в дружньому тоні, нюанс допиту був неминучий. Бо роботодавець завжди має право на деякі відомості.
В цю мить задзвонив телефон. Моя знайома, телефоністка, повідомила, що хтось питав мене в зв'язку з якоюсь об'явою про місце секретарки.
— Я справді давав таку об'яву, — відказав я, — але вже маю секретарку. Отже, будь ласка, сповіщайте це всім, хто дзвонитиме.
З трубки почулося тяжке зітхання: «Але ж вони дзвонитимуть цілий тиждень».
— Не турбуйтеся. Я накажу більше не друкувати оголошення.
— Ви давали оголошення про секретарку? — звела брови Едіт, коли я поклав трубку.
— Власне, я дав його три дні тому, однак не знаю, чому вони так затримали. Я поганий ясновидець і не підозрював, що зустріну вас. Але чому ви так дивитесь на мене?
— Нічого. Просто думала досі, що моє призначення є наслідком випадкової примхи.
— Ви помиляєтесь. Принаймні щодо примхи. А випадковість цілком обернулася на мою користь. Ви дуже гарна. Як друкарка, хочу сказати.
Вона легко всміхнулася, проте без тіні теплоти:
— Сподіваюсь, і я дещо виграю від тієї випадковості.