Я глянув на годинник — за п'ять хвилин перша.
— Нумо, говоріть, уже пізно..
Моранді тяжко зітхнув і жбурнув мокрого носовика на ліжко.
— Дивна ви людина! Інші принаймні пропонують гроші…
— Дійде й до грошей, — заспокоїв я його. — В цьому питанні порозумітися значно легше. А тепер починайте: коротко, але докладно.
— Чи не можна щось запитати?
— Запитання потім. Зараз розповідайте.
Розповідь була не дуже багата на події, але коли Моранді скінчив, перейшло вже за другу годину. Декілька істотних моментів: ім'я людини, яка давала завдання вусатому. Характер тих шести завдань, що виконані в різних соціалістичних країнах під час відряджень. Імена місцевих людей.
Потім почалися запитання. Вони стосувались усіх пропусків, навіть і найдрібніших у розповіді Моранді, йшли, зв'язані по смислу, одне за одним, припинялися, знову поставали чи виникали з попередньої відповіді.
— Одчиніть вікно, прошу вас! — кілька разів благав вусатий слабким голосом.
Лице його вкрилося потом, очі підпухли від безсоння. Куди й поділися його набундюченість, і вагання, й страх, лишилася тільки смертельна втома. У кімнаті плавали хмари тютюнового диму. Повітря отруєне нікотином і нашим диханням. Мій венеціанський головний біль знову в розпалі. Я підійшов до вікна і широко розчинив його. Моранді відкинувся на спинку стільця й якийсь час жадібно хапав прохолоду, наче риба, плямкаючи своїми повними губами.
— А тепер фінансовий бік, — сказав я невдовзі після того, як вікно знову було зачинено. — Мушу пояснити вам, що справа, яку ми щойно залагодили, зовсім випадкова в моєму житті. Далеко випадковіша, ніж у вашому. Я мирний громадянин і якщо погодився зробити декому послугу, то тільки тому, що мене змусили приблизно в такий же спосіб, як і вас. За фахом я, власне, фабрикант.
Моранді підвів свої мляві очі й глянув на мене з деяким подивом:
— Фабрикант?
— Саме так. Годинники «Хронос». Зараз моя продукція залежується, і питання ринку стало для мене питанням життя або смерті. Я запропонував угоду «Зодіаку», проте мені відповіли ухильно. А ви працюєте в «Зодіаку».
— Я зовсім дрібний гвинтик.
— Але маєте зв'язок з великими.
— Тільки службовий. І, до вашого відома, «Зодіак» — важка машина. Доки розкрутиться…
— Ми могли б запропонувати директорові особисті комісійні.
Моранді коротко всміхнувся.
— Я не такий багатий. А що ви мені пропонуєте?
— Залежно від послуг.
Він зморщив чоло і подивився на мене замислено, щось обмірковуючи. Потім сказав:
— Дайте мені п'ять тисяч — і я забезпечу вам угоду. Не через людину в «Зодіаку», але із «Зодіаком».
— П'ять тисяч франків?
— П'ять тисяч доларів.
— Це перевищує мої можливості. Але коли візьмете три тисячі…
— Ви зловживаєте тим, що я у ваших руках, — втомлено пробурмотів Моранді. — Гаразд, давайте чотири тисячі.
— А які гарантії, що угода відбудеться?
— Дивна ви людина! — пхикнув вусатий. — Самі відмовляєтесь гарантувати мені життя, а від мене вимагаєте гарантій для якоїсь угоди.
— Гаразд, — поступився я і вийняв гаман. — Хто ця людина?
— Рудольф Бауер, імпорт-експорт, Мюнхен. Я зараз напишу йому листа.
— Тільки не обіцяйте, що я і йому дам чотири тисячі.
Моранді знову страдницьки зітхнув, потім устав, витяг із шухляди папір та конверти із штампами готелю і заходився писати, час од часу важко зітхаючи. Неврастенік.
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
— Досі ви, здається, були шатенкою…
— Так, я зараз чорнява. Це вам не подобається?
— Навпаки. Така ви екзотичніша… і більш зріла.
Розмова точиться між мною та моєю секретаркою на вокзалі, де ми щойно зустрілися. Цього вечора Едіт перебуває не в найкращому гуморі, і моя репліка щодо її зрілості навряд чи спроможна підняти її тонус.
— Ви також виглядаєте не дуже зеленим, — відказала жінка, не враховуючи, що розмовляє із своїм шефом.
Я припускав, що вона має. рацію. Після безсонної ночі й такого дня нелегко бадьоритись, особливо в моєму віці. Зате самопочуття у мене чудове.
— Давайте сідати, — запропонував. — У нас попереду ціла ніч для приємних розмов.
І, щоб умилостивити чорняву екзотику, галантно беру її валізку.
Наші спальні купе поряд. До того ж між ними є двері. Це, мабуть, наштовхнуло Едіт на певні припущення, але вона нічого не сказала. Ми стояли в коридорі біля вікна, поки провідник слав нам постелі. На пероні метушня саме в розпалі. Поїзд рушить за три хвилини.
— Ви бували раніше в Мюнхені?