— Вибачте, що знову турбую вас, — сказав я панові Росу, — знаю, що це не зовсім за правилами.
— О, не хвилюйтесь, — усміхнувся господар. — Я стара людина. Мені нема чого особливо боятися.
«Тобі також, — кажу собі. — Тому заспокойся і спи. Взагалі бери приклад із своєї секретарки». Яка порода! Просто дивно, як видиво цих розкішних форм досі не здолало мене і не спонукало зруйнувати тендітну перепону, що так протиприродно розділила жінку й чоловіка.
________Напружені розміркування і видиво розкішних форм непомітно перейшли в сон, і я ледве, немов здалеку, почув стукіт у двері й голос провідника:
— Пане, ми прибули!
За чверть години, ретельно виголений і напахчений, я вийшов у коридор. Едіт стояла біля вікна з бездоганною зачіскою — волосся кольору воронового крила — і байдуже розглядала невиразні сірі будівлі, склади залізяччя й пустирі, що провіщають недалекий Мюнхен.
— Як спалося? — спитав я за вимогами етикету.
— Дуже добре, мерсі, — відповіла вона.
Але її обличчя, попри свіжі рум'яна, свідчило інше. Воно було бліде й зморене.
— Ви тямитесь і на косметиці, — зауважив я. — Досі, якщо не помиляюсь, не фарбувалися.
— Ви не дозволяєте?
— Чому? Тільки, якщо дозволите, пораджу не зловживати зеленим і синім під очима. Художники вважають, що ці барви більше придатні для пейзажів, аніж для портретів.
— А ви розумієтесь і на мистецтві?
— Так. Читав книжку «Ван Гог — художник сонця і божевілля». Потрапила колись під руку — хтось забув у купе. На жаль, поїздка закінчилась, коли я ледве дійшов до п'ятої сторінки. Ці книжки повчальні, але їх важко читати.
Жінка слухала моє базікання одним вухом і дивилась у вікно. Потяг стишив хід — це означало, що ми приїхали.
— А тепер? — звернулася до мене Едіт, коли потяг зупинився. — Які ваші плани на сьогодні?
— Скажу. Найперше — знайти готель.
— Була б дуже рада, коли б ми замешкали неподалік від вокзалу. Я справді чуюся негаразд.
Готель, який ми обрали, був близько від вокзалу, до того ж модерний і привітний.
— Вам одну кімнату? — запитав адміністратор.
— Дві, — поквапилась відповісти Едіт.
— Дві кімнати, — підтакнув я. — Дама — моя секретарка.
— Ви не забуваєте підкреслити своє шефство, — сказала вона пізніше в ліфті.
— Тільки в тих випадках, коли треба нагадати вам, щоб ви не висловлювалися раніш за мене.
Наші кімнати були поряд. І, почекавши з чемності півгодини, я постукав до Едіт:
— Зайдіть, будь ласка, якщо відпочили. Маємо трохи роботи.
Робота полягала в тому, щоб зателефонувати Рудольфові Бауеру, імпорт-експорт. Едіт набрала номер, церемонно зв'язалася від імені свого шефа з секретаркою фірми, секретарка фірми подзвонила, в свою чергу, шефові, і в результаті цього ритуалу я, нарешті, дістав прямий зв'язок.
— Доброго ранку, телефоную за дорученням вашого близького знайомого. Маю дещо передати вам од нього.
— Дуже приємно, — відповів молодий енергійний голос. — Коли вам зручно зайти?
— Коли буде зручно для вас.
— О дванадцятій — гаразд?
— Чудово.
Моя секретарка з деяким подивом стежила за оперативністю й ефективністю моєї розмови. Щоб дати зайву поживу її захопленню, я вийняв дбайливо запаковані зразки і свої торговельні папери, склав усе це в елегантний шкіряний портфель, глянув на свій годинник — справжній «Хронос» — і запропонував:
— Маємо час поблукати містом.
— Якщо ця прогулянка не входить до моїх службових обов'язків, я просила б увільнити мене.
— Як хочете, — відказав я байдуже, взяв портфель і вийшов.
Мюнхен, може, й чудове місто, але не в літню спеку. Через те по недовгім ваганні я вирішив, що краще посмакувати пива, яке носить ту саму назву. Воно було гарне. І саме проти спеки.
За одну хвилину до дванадцятої я вже стояв перед секретаркою Бауера, а ще через хвилину й перед самим Бауером. Хай зрозуміє, що німецька точність властива й іншим народам, як-от швейцарцям.
Бауер, на відміну од свого голосу, не такий-то й молодий, йому аж ніяк не менше п'ятдесяти. Але в його обличчі й усій поставі є щось енергійне й сильне, що викликає уявлення про парадні уніформи, студентські дуелі й казармені плаци. Менш ніж за хвилину він прочитав листа Моранді й одразу перейшов до запитань:
— Чим ви займаєтесь?
Його французька вимова була не менш тверда й різка, ніж поведінка.
Я повторив у загальних рисах розповідь, уже відому директорові «Зодіаку». Для більшої наочності вийняв і зразки разом з докладними прейскурантами.
Бауер уважно вислухав мене, тоді побіжно глянув на зразки й кивнув: