Я загорнувсь у плащ і попростував уздовж набережної, поринувши в думки. П'ять чи вісім процентів — це питання цікавило мене найменше. Прибуток зовсім непогана річ, але я не представник зовнішньої торгівлі й одержання зиску — не моя справа. Непокоїло мене саме те, що повинно було б радувати: операція розвивалася надто легко, угоду можна підписати негайно, як тільки я забажаю. Звичайно, «Зодіаку» вигідно привласнити таке підприємство, як «Хронос». Але готовність директора взяти як посаг і мене викликала подив. Ця готовність була б зрозумілою для звичайної фірми, яку цікавлять лише комерційні інтереси, однак її важко пояснити в тому випадкові, коли фірма є замаскованим шпигунським центром. Виходить, моя гіпотеза відносно зв'язку «Зодіаку» з ЦРУ надто поспішна. Може, в «Зодіаку» тільки працює хтось із ЦРУ. Так чи ні, за будь-яких обставин я мушу починати звідти, звідки почав. Іншого шляху нема.
Я знайшов Едіт у кафе на Рембрандт-плейн, де й залишив її. На столику біля порожньої чашки лежало кілька журналів, також видно вже переглянутих, судячи з нудьгуючого обличчя жінки. Вона допитливо глянула на мене, аби вгадати, з чим я прийшов, і, нічого не збагнувши, нетерпляче спитала:
— Чи все гаразд?
— Дивлячись з якого боку оцінювати, — одказую ухильно. — Для мене не дуже добре, однак для тебе, певно, буде чудово.
Вираз нетерпіння став ще помітнішим.
— Відомості твоїх шефів підтверджуються, — кажу, закуривши сигарету. — «Зодіак» справді лаштується поглинути деякі підприємства. Й першим у списку, здається, стане «Хронос».
За два дні — термін ані надто довгий, ані занадто короткий — я знову постав перед рудим велетнем, аби повідомити, що приймаю умови.
— Чудово, — вдоволено кивнув директор. — Так я й думав. Ви одразу справили на мене враження розумної й ділової людини. Виконаємо формальності без зволікань. А проте не завадило б відрекомендуватися нашому голові, панові Евансу. Я вже казав йому про вас.
Секретарка Ван-Вермескеркена повела мене довгим тихим коридором із безліччю дверей, аж поки ми не опинилися в маленькій приймальні, й передала мене з рук до рук іншій секретарці, що вартувала біля святилища, де мешкав сам голова. Вона запросила мене сісти й послужливо подала вранішні газети. Я встиг уже досить докладно вивчити пресу, як і цю жінку — гарненьку, з привітним обличчям, коли нарешті Задзвонив телефон і секретарка, проказавши кілька уривчастих слів у трубку, кивнула мені на вхід до святилища.
Перший побіжний погляд на кабінет, у якому я опинився, дав підстави думати, що, поки я чекав у приймальні, голова також читав газети. Вони безладно громадились на його столі. Пан Еванс усе-таки визнав за потрібне підвестися й зустріти мене, поблажливо тицьнувши розслаблену довгу руку.
Голови великих фірм схожі на англійських королів — царюють, але не правлять. Тому я приготувався побачити якусь музейну руїну, одного з тих нащадків знатних родин, які замість багатства успадкували саме ім'я, здатне забезпечити їм парадну посаду з доброю платнею. Але чоловік, який мене зустрів, хоча йому й перейшло за п'ятдесят, виявився в розквіті сил. Еванс був худий і цибатий, мав трохи сутулу поставу, притаманну високим людям, які неначе завжди бояться вдаритися головою.
— Я дуже зле розмовляю по-французьки, — відповів той на мою вітальну фразу. — Хоча й розумію.
— У мене майже так з англійською, — зізнався я.
Отже, розмова велася двома мовами. Це виявилось не дуже складною справою, оскільки й розмови, власне, не вийшло. За винятком кількох коротких реплік, уся вона складалася з двох монологів. Мого — про можливості, які розкривались перед новим відділом завдяки безцінним якостям годинників «Хронос». І його — про характер «Зодіаку», про маленькі коліщата окремих секторів, які складають одну велику машину, про переваги тієї машини, яка не дуже боїться епізодичних криз в окремих секторах і так далі, й таке інше. В мене виникло враження, що він повторював текст, завчений напам'ять для подібних випадків, але це не дуже турбувало, бо мій власний монолог навряд чи звучав оригінальніше.
Еванс говорив монотонно, не дбаючи про мою реакцію, неначе давав зрозуміти, що виконує нудний і неминучий ритуал. Його гарне мужнє обличчя своїм вольовим виразом нагадувало одного відомого голлівудського кіноактора, який саме цим і заробив мільйони. Але в артиста був щирий погляд, який у відповідних ситуаціях міг ставати навіть ніжним. А сірі холодні очі Еванса дивилися важко й непорушно з відсутнім виразом, неначе в цю мить він водночас думав про щось інше, або, скоріше, мов за тими очима взагалі немає людини.