— Будь ласка, не проводжайте мене, — сказала дівчина коло дверей. — Хтось може побачити, й почнуться плітки. І взагалі, дуже вас прошу, іншим разом не підходьте до мене.
— Гаразд, не буду. Не хочу завдавати вам неприємностей.
Вона ще раз подякувала мені за платівку, а я зі свого боку подякував за інформацію, хоча й подумки, після чого кожен пішов своєю дорогою.
Я застав Едіт у ліжку, але вона твердила, що почувається краще, а платівка Джанго й зовсім підбадьорила її.
— Не припускала навіть, що ти згадаєш, — зауважила моя секретарка, ввімкнувши програвач.
— Твоя Дора напоумила мене, — зізнався я. — Зустрів її випадково біля магазину, і це наштовхнуло мене на думку подарувати їй одного Джанго від тебе, а другого тобі — від мене.
Едіт глянула мені в вічі своїм підозріливим поглядом, але нічого не сказала, бо в цю мить залунали звуки легендарної гітари. Фантастично.
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
Наступного ранку в Едіт все ще трималася температура, і вона не могла вийти на роботу. Це неприємно, проте полегшує мені завдання. За дві години до кінця робочого дня я скористався своїм начальницьким правом виходити будь-коли, пішов на вокзал і сів у поїзд на Арнем.
Коли зійшов на маленькій модерній станції, робочий день ще не скінчився. Під час війни гітлерівці зруйнували Арнем, тому тут усе нове й сучасне, якщо не рахувати кількох реставрованих старих будівель. Узнавши адресу «Прайскафа», я невдовзі був серед цілого комплексу просторих світлих магазинів. Це і є «Прайскаф», однак не ясно, де саме в цьому лабіринті може критися Єва Ледерер. Оскільки, на мою думку, місце зразкової секретарки в головній дирекції, я вирішив розпочати звідти.
— Почекайте її внизу, — відповів на моє запитання портьє. — Чиновники якраз виходять.
— Охоче, але я не знаю її з виду. Я прийшов за дорученням її близьких.
За дві хвилини портьє показав мені молоду тендітну жінку з витонченим анемічним обличчям, яка заклопотано спускалася сходами.
— Панно Ледерер?
Вона зупинилася на мить і кивнула, допитливо звівши брови.
— Просив би вас приділити мені кілька хвилин для серйозної розмови.
— Але я не знаю вас.
— Мене звуть Гофман. Розмова становить взаємний інтерес і справді забере у вас не більше кількох хвилин.
— Коли так…
Ми пішли поруч. До першого кафе.
— Ви не заперечуєте, якщо ми посидимо тут?
— Просто не знаю, — сказала жінка ніяково. — Я справді поспішаю.
— Я теж. Поки вип'ємо по чашечці кави, розмову буде закінчено. Вона з делікатності поступилася. Добре, що на цьому світі трапляються й делікатні люди.
— Це стосується вашого колишнього шефа Еванса, — заявив я замість передмови.
— Не говоріть мені про цю людину, — сказала Єва і мало не схопилася з місця. — Він скалічив мені життя.
— І мені також, — відповів я. — Саме через те і хочу поговорити з вами.
Жінка знову всілась у плетене крісло.
— Що він зробив вам?
— Одбив у мене подругу. Запросив нас до вілли начебто на вечірку й одбив подругу. Не кажучи вже про відсотки, які стяг з нашої операції.
Для такої людини, як Єва Ледерер, що добре знала Еванса, мої слова мусили б звучати переконливо.
— О, це цілком у його стилі, — знизала вона плечима. — Тільки не розумію, чим можу зарадити вам.
Я почекав, поки кельнерка поставила каву й тацю з солодощами.
— Бачте, я певен, що такої неприємності, якої завдав Еванс мені, він завдав й іншим людям.
— Якщо ви маєте на увазі його амурні походеньки, то ви недалекі від істини. Хоча все тримається в секреті.
— Я маю на увазі проценти.
— І тут ви не помиляєтесь. Але він цікавиться тільки великими операціями на мільйони доларів.
— У ваші часи, певно, траплялося доволі таких операцій.
— Авжеж. Я була при ньому три роки. А за три роки…
— І ви, мабуть, пам'ятаєте деякі з тих операцій?
— Аякже, коли я складала справжні угоди, а канцелярія — фіктивні. Пам'ятаю угоди з «Філіпсом», і «Сіменсом», і з АЕГ…
Вона назвала ще кілька фірм.
— А як же діяв Еванс?
— Точно так, як і з вами.
Відповідь не дуже вичерпна, але я не міг їй цього сказати.
— Зі мною він домовився про купівлю на п'ятсот тисяч доларів, і я підписав офіційний документ, що одержав п'ятсот тисяч. А фактично ж узяв чотириста дев'яносто, — сказав я навмання.
Вона кивнула:
— Правильно.
— Окремо ж, для мого виправдання перед казною, ми підписали угоду на реальну суму.
— Так. Тільки ви — виняток.
— В якому розумінні?