— Ти навіть не поцікавився, де я була, — недбало завважила вона, збираючись переодягтися з сукні в пеньюар.
— А нащо цікавитися?
— Бо це твоя звичка.
— Дружба з тобою допомогла мені позбутися багатьох поганих звичок, — відказую з трепетом, бо деяке похудіння після хвороби не відбилося зле на її статурі.
Жінка застигла в позі, яку прибрала, щоб одягнути пеньюар, і намірилася щось сказати, але згадала про невидимі магнітофони й тільки звернула до мене погляд, один з тих, що свого часу були звичними для неї, а згодом поступово забуті. А я відповів чистим поглядом великої наївної дитини.
Едіт загорнулася в пеньюар і пішла до буфета.
— Що-небудь питимеш?
— Дякую, вже пив.
Вона повернулася кругом, бо сама не полюбляла пити міцних напоїв, сіла в крісло біля ліжка, закурила сигарету і знову допитливо подивилася на мене.
— Як минув вечір? Що цікавого?
— Нічого. А в тебе?
Едіт здвигнула плечима, мовляв, не має наміру відповідати на кпини, й мовчки курила. Я робив те саме. І ми сиділи в тиші цієї кімнати, зовні спокійні, майже як подружжя, але обоє відчували якусь невидиму третю особу, що всілася поміж нами і не думає забиратися геть, нашу спільну подружку — недовіру.
Жінка розчавила в попільниці недопалок і знову порушила мовчанку, але цього разу тільки поглядом, який неначе промовляв: «На яку розвідку ти працюєш, любий?» — «На ту, сподіваюся, що й ти, люба», — відповідаю тим самим поглядом. «Чи ти вже не віриш мені?» — «Чому? Навпаки!»
І ми сидимо знову, майже як подружжя, й обмінюємося світловими сигналами очей, та, оскільки діалог поміж глухонімих досить утомливий і ти ніколи не можеш бути певен у точному значенні жіночого погляду, я нарешті підвівся, стримано позіхнув і — цього разу вголос — побажав Едіт доброї ночі й приємних снів.
Я повернувсь у свої покої на нижньому поверсі, ліг і вимкнув світло, бо з досвіду знав, що в темряві думається краще. Темрява ізолює тебе від усяких дрібниць, які відвертають і розсіюють увагу. Темрява залишає тебе наодинці з самим собою, наскільки людина взагалі може бути самою серед навали видінь і страхів.
Зустріч із Евансом породила в моїй голові одне суттєве питання. Зустріч з Райманом дала відповідь на нього. Є всі підстави розраховувати на швидке й остаточне вигнання із «Зодіаку». Райман дасть мені завдання. Я виконаю його. А після того замість винагороди Уорнер звільнить мене. Що стосується Еванса, він тільки здалеку буде спрямовувати гру. Я міг би, звичайно, не прийняти пропозиції Раймана. Але це тільки примусить Еванса поставити мені мат іншим ходом.
Може, я стаю жертвою власної підозріливості. Може, Еванс і справді забув інцидент або, коли й не забув, лише трохи гнівається. Може, Райман діє так тільки тому, що ми раніше домовлялися, без будь-яких розпоряджень Еванса. Може… Але навряд.
Зараз уже цілком ясно, хто керує всією комбінацією. Отже, неймовірно, щоб Райман діяв без інструкції Еванса. При цьому поведінка обох — хоча я й не вчитель психології — здається мені зовсім не складною для розуміння. Представника мого фаху може іноді одурити жінка, сказавши «кохаю тебе», але він завше дешифрує приховану неприязнь і лицемірство супротивника. Справа майже очевидна, але навіть коли й не очевидна, раз існує ймовірна небезпека, її слід ураховувати. А не заколисувати себе думкою, що все може обійтись.
Є час для чекання, і є час для дії. Важливо не переплутати їх. Це фатальна граматична помилка. Після того як прочекав більше року, несподівано настає момент, коли один тільки згаяний день здатний усе провалити. Хоча дія також не виключає провалу. Все єство моє просто трепетало від думки, що після такої тривалої підготовки операція може піти шкереберть за дві секунди через якусь дурну випадковість. Усе й оцінив, і роздивився, й дослідив, але можливих випадковостей стільки й таких різноманітних, що тебе завжди душить страх, чи не проґавив саме отієї, через яку перечепишся…
Так чи ні, першою корисною справою, яку я сьогодні здійснив за допомогою «мерседеса», була прогулянка серед природи задля кращого апетиту. Це наштовхнуло мене на думку лишити копію мікрофільмів разом з моїм мініатюрним шифрованим звітом про все інше в одній глухій місцині, в схованці, відомій лише мені та людині, яка забере матеріали й передасть їх у Центр.