Ось і секретна кімната — яскраво освітлена і порожня, із сейфом, що темніє вглибині. Мої руки для більшої елегантності вбрані в тонкі рукавички… Вступають у дію ключі. Добувши їх — не будемо згадувати, за яку ціну, — Фурман-син довів, що в галузі приватного розшуку не поступається перед Фурманом-батьком. Він спромігся не тільки розшукати фірму, в якої було куплено сейф, але й знайти дублікати ключа. Не маю сумніву, що старий розкопав би й шифрову комбінацію, коли б вона не зберігалася в самого власника фірми. Але тепер комбінація мені відома, і я починаю терпляче її набирати: три порожніх інтервали — М — два порожніх інтервали — О — один інтервал і таке інше, аж поки тихе, але виразне клацання не посвідчило, що неприступний сейф, герметично замкнений сейф «Зодіаку», готовий відчинитися.
Виймаю досьє — справжні — і починаю роботу. Відомості про агентів розміщені під двома індексами. Одна мережа постійної дії, друга глибоко законспірована, що має вступити в дію за виняткових обставин, на випадок війни. Широкі, довгими роками плетені мережі, що розкинули свої чарунки по всьому нашому табору. Ось чому сейф «Зодіаку» виявився таким неприступним. Ось чому один безневинний візит сюди потребував такого вичікування.
Коли я покінчив з фотографуванням, минула третя година ночі, а тепер на мене чекало безліч справ. Треба знищити всі видимі й невидимі сліди, поставити на місце люки й віконниці й дахами податись у зворотну путь, не кажучи вже про те, що ще вдосвіта негативи мають бути в надійному місці.
Останнє, що я запам'ятав, розбитий утомою й безсонням, — це те, як я витирав ганчіркою воду, яка набігла в майстерню Пітера, і як трохи пізніше пораненими руками, але з незрадливим нюхом намацав у стінній шафі пляшку віскі.
Все це сталося тієї дощової ночі, коли я відвідав Ван-Альтена на його баржі.
________Ніч — сьогоднішня — вже наближалася до світання, коли ми з Едіт нарешті всілися в «мерседес» і рушили до Айнгофена. Сивий незнайомець зник. Цей чоловік увесь час був такий мовчазний і примарний, що я ладен був визнати його за витвір уяви, коли б ще й досі не відчував своєю спиною притиск його пістолета.
Шосе освітлене жовтим флуоресцентом, і в тому жовтому світлі й у неясних обрисах будинків передмістя було щось сумне, особливо коли дивишся на зламі безсонної ночі. Негативи, адресовані Бауеру, годину тому передано відповідному зв'язковому. Нема чого більше ждати в цьому місті, якщо не кулі в спину.
— Коли подумаю, що якби ми летіли літаком, вже до обіду були б удома… — зітхнула Едіт.
— Нічого про це думати й ятритися. Взагалі переконай себе, що найкоротший шлях — не найшвидший. З літаками невигідно мати справу, бо завжди безліч формальностей, а головне — доводиться записувати прізвища.
— Але ця довга подорож поїздом…
— Довго їхати, зате ж довго й спати. Жах як хочеться поспати.
В Айнгофені ми з Едіт сядемо в поїзд. Двоє невідомих мандрівників на невідомій станції, які сідають кожен у свій поїзд і розминаються в різних напрямках. Анонімно і нудно, але дуже практично. Бо як обачливо не будував я комбінацію, але з моменту, коли негативів у мене не стало, я не маю ніякого надійного захисту. Еванс одпустив мене між іншим і заради того, щоб я міг передати негативи. Це виправдовувало його перед колегами. Після того як ворог так чи інакше проник у «Зодіак», єдиною захисною дією було спрямувати його невірним слідом фальшивих досьє.
— Еванс навряд чи сподівається, що негативи потраплять до Гелена, — зауважила Едіт.
У тривалому зв'язку з певною людиною те й погано, що з плином часу вона починає читати твої думки. Таким, як ми, слід уникати тривалих зв'язків.
— Авжеж ні, — відказую. — Якби йшлося про Гелена, шеф навряд чи марнував би час на таке ретельне фабрикування фальшивих досьє. Тому закладаюся, що ці досьє фальшиві лише частково. В них фігурують справжні особи, яких американці, певно, обробляли, але безуспішно, і яких тепер візьмуть під нагляд, тоді як справжні агенти спокійно робитимуть своє діло.