Далі йдуть деякі особисті міркування Тодорова з цього приводу, наприклад, про те, що в даному разі навряд чи йдеться про провокацію, бо пропозиція Соколова звучала щиро.
Другий елемент в умові задачі — Іван Соколов, 46-ти років, розлучений, громадянин ФРН, емігрував з Болгарії 1944 року при відступі німців. Дані, наявні в Центрі, стверджують, що до подій у Чехословаччині в серпні 1968 року Соколов був однією з головних постатей політичного керівництва ворожої еміграції. Однак під час тих подій його усунули від керівництва й перевели на другорядну посаду в емігрантському радіо. Приводом для цього послужила недостатня оперативність Соколова у ситуації, що склалась, але справжню причину слід шукати у груповій боротьбі за владу серед емігрантів.
Після необхідних додаткових перевірок Центр дійшов висновку: по-перше, Соколов, незадоволений пониженням чи боячися дальшого розвитку подій не на свою користь, справді вирішив залишити ФРН; по-друге, беручи до уваги широкі зв'язки Соколова, цілком імовірно, що він має важливі секретні дані, які вирішив продати, щоб забезпечити собі спокійне існування на новому місці; по-третє, Тодорову слід відновити контакт з Соколовим і викупити відомості.
Місцем операції було обрано Копенгаген. Данія зручна як для Соколова, бо межує з ФРН, так і для Тодорова, який мав виїхати туди для закупок товарів. Цей товар фігурує у списках матеріалів, які країни — члени НАТО не мають права ввозити у соціалістичний табір. Тому товар буде переправлено з Данії до Австрії, а вже звідти — до Болгарії. Завдаток заплатить сам Тодоров, на ім'я якого у Копенгаген переказано триста тисяч доларів. До трьохсот тисяч буде додано ще сто тисяч, і Тодоров здійснить обидві операції одночасно.
Звідси і далі умови задачі починають втрачати свою визначеність, якщо виключити те, що близько місяця тому Тодоров справді прибув до Копенгагена і що, за нашими відомостями, Соколов також певний час перебував там. Тодоров звернувся до нашого торгового представництва, щоб йому влаштували зустріч з відповідною фірмою. Чотириста тисяч доларів були зняті з рахунку, як показала перевірка у банку. Зустріч Тодорова і Соколова на вокзалі відбулася, за свідченням третьої особи, відрядженої на місце без відома Тодорова. А потім — темрява.
Темрява у тому розумінні, що єдині дві відомі величини перетворилися на невідомі: і Соколов, і Тодоров безслідно зникли десь у Копенгагені чи за його межами. Після завершення операції з датською фірмою наш торговець не звертався більше до представництва і не повертався до свого готелю. Не повернувся до готелю і Соколов, як-твердить особа, приставлена стежити за ним. Беззаперечні дані уриваються, поступаючись місцем суперечливим здогадам.
Найпростіше припущення: Тодоров просто втік з грошима, призначеними для Соколова. Але самий факт, що Тодорову переказано таку суму на особистий рахунок — річ, до якої вдаються тільки у виняткових випадках, — свідчить, що він не з категорії людей, здатних на зраду задля грошей.
Друга версія: Соколов заманив Тодорова у «безпечне місце», щоб передати йому відомості, а замість того ліквідував його. Коли зважити на його вдачу, емігрант здатен на такий вчинок, і думка, що перед ним друг дитинства, навряд чи зашкодила б йому натиснути на спусковий гачок. Але Соколов не дурень і не став би ризикувати, коли міг одержати гроші у звичайний спосіб. Версія стає імовірнішою в тому випадку, якби Соколов не мав обіцяних відомостей. Однак при докладнішому аналізі останній варіант видається малоймовірним. Якщо емігрант не мав справжніх відомостей, ніщо не заважало йому сфабрикувати фальшиві замість забруднити руки кров'ю.
Третя версія: емігранти пронюхали про намічену операцію і вирішили взяти у ній участь. Це припущення має більше варіантів, до того ж значно імовірніших: а) Соколова притиснули його колеги і примусили наготувати Тодорову пастку; б) Соколова і Тодорова вистежили й захопили в момент зустрічі, а потім вивезли невідомо куди. Це десь у Копенгагені або взагалі у Данії, але не виключено, попри труднощі подібної операції, що обох перекинули до ФРН; в) Соколова прибрали, а Тодорова піддали обробці, щоб видушити з нього відповідну інформацію; г) Соколов, видавши Тодорова, міг уціліти, а Тодорова ліквідували; д) ліквідувати могли обох.
Але навіть коли це все так, я мушу засвідчити настання смерті й підписати акт. Взагалі мушу взнати, що саме сталося, допомогти Тодорову, коли він ще в змозі прийняти будь-яку допомогу, і прибрати до рук відомості, якщо вони все ще в наявності. Всю роботу по розшуку мушу здійснити сам. Я не маю права ні за яких обставин вдаватися до нашої дипломатичної місії в Копенгагені, ні до працівників «Балкантуристу» або «Балкану»[1]. Це записано чорним по білому в умові задачі і для ясності підкреслено двома рисками.