Моряк з пляшкою досяг наміченої мною межі, і я блискавично вхопив стільця й відразу ж смутно збагнув, що Сеймур кинувся з другого боку, шабельним ударом по шиї збив моряка біля столу й кинувся на того, з ножем, я в цей час трощив стільця об голову третього, з пляшкою.
Через дві хвилини з'явилося троє поліцаїв, яких привів бармен. Від цього моменту події розвивалися без ускладнень. Розповідь господаря і повій, а найбільше наша пристойна зовнішність свідчили на нашу користь, отже, грубіянів швидко спровадили до найближчого поліцейського відділення.
— Ви б'єтеся досить добре, як на соціолога, — сказав я Сеймурові, коли ми розрахувалися й підвелися.
— Я народився не соціологом, любий Майкле, — незворушно відповів він. І, кинувши останній погляд на вчинений гармидер, додав: — Не везе мені. Завжди, коли вирішу напитися, трапляється щось непередбачене.
________Вже стемніло, коли Сеймур висадив нас біля «Англетера».
— Зайдіть до мене трошки пізніше, Майкле, — сказала мені Дороті, перш ніж вийти з ліфту на своєму поверсі.
За чверть години я постукав до її кімнати, однак відповіді не почув.
Ще через півгодини я повторив свою спробу, і цього разу знайомий дзвінкий голос гукнув:
— Увійдіть!
Дороті стояла перед купою датських сувенірів, звалених на столі: мініатюрні латунні копії знаменитої «Русалочки», нікельовані брелоки для ключів з емблемами Копенгагена й срібні ложечки з тією ж емблемою.
— Я виходила купити дрібничок для подарунків, — пояснила вона. — Я завтра від'їжджаю.
— Завтра?
— Атож. Симпозіум закінчився, і я їду.
— Я гадав, що Сеймур і Грейс залишаються.
— Вони — так, а я їду.
— Але чому так раптово?
— Зовсім не раптово, а точно за програмою.
Вона облишила сувеніри, які безцільно перебирала, й підняла очі на мене:
— Сподіваюсь, розлука вас не дуже засмутить.
— Не виключено, що й засмутить.
— У такому разі єдине, що я можу запропонувати вам, — їхати зі мною.
Я зволікав з відповіддю, і вона, мабуть, сприйняла це як вагання, бо додала:
— Можна й не одразу. Маєте досить часу, щоб закінчити свою роботу й ухвалити героїчне рішення. Я буду цілий місяць у Стокгольмі, готель «Асторія».
Вона сіла в одне з білих крісел, скинула свої вишукані туфельки й по-дитячому підібгала під себе ноги, не звертаючи уваги на те, що її рожева вишивана спідниця закотилася мало не до пояса. Це цілком у її стилі, вона тримала себе не так, як прийнято, а так, як їй зручно, і віддавала перевагу безцеремонній безпосередності перед лицемірною цнотливістю. Навіть у тому, як вона оголювала свої стегна чи нахиляла свій пишний бюст, здавалося, не було кокетування — вона не спокушає й не бентежить, а просто пропонує те, що є. Дама, якій ніщо не в дивину. Коли б їй сказали: «Давай цього вечора повернемося додому на руках», вона напевно відповіла б: «Не знаю, чи зможу, але спробую».
— Ух, зморилася, — зітхнула жінка й відкинулася в кріслі.
— Пригоди тим і погані, що втомлюють, — примирливо зауважив я.
— Пригоди? Кидаєшся туди-сюди, щоб спробувати і те і се, і продовжуєш у тому ж дусі, хоча вже все скуштувала, бо сподіваєшся, що залишилося щось, чого ще не знаєш, і, може, саме воно і є справжнім, вартим уваги, оскільки все відоме нічого не варте і завжди призводило до втоми, прикрощів, розчарування…
— Ваш мелодійний голос починає нагадувати роздратоване бурчання Сеймура.
— Не говоріть мені про Сеймура… Подайте мені сигарету…
Виконую наказ і клацаю запальничкою. Дороті жадібно затяглася, певно, сподіваючись, що це підбадьорить її, потім знову відкинула голову.
— Ця клята жага: замінити відоме чимсь незнаним, а потім і те, вже звідане, забути заради чогось зовсім нового… Переходиш з кімнати в кімнату, тікаючи від нудьги, чимдуж поспішаєш, бо гадаєш, що вона женеться за тобою, а вона, власне, перестріває тебе, причаєна у темному кутку кожного нового приміщення. «Ку-ку! Ми тут!» Гра у піжмурки, захоплююча лише до певної миті. До втоми… Я на краю молодості, на порозі втоми, перед дверима спокою. І єдине, що зупиняє мене, — це страх перед самотністю… — Дороті підвела голову, знову затяглася і допитливо глянула на мене: — То ви поїдете зі мною, Майкле? Отак, без ангажементів і строків?