— Але ж без торгівлі суспільство…
— Облиште! — перебила його Маргарита. — Еміль зневажає усі професії, окрім своєї власної.
Може, тоді я був надто самовпевнений, але це не зашкодило зрозуміти її: я вже почав відставати у змаганні. Тільки змагатися й не думав. Змагатися за жінку однаково образливо й для себе, і для жінки, якій випала роль матеріальної винагороди сумнівної вартості. Або як говорила колись наша наглядачка в сирітському притулку: «Хто буде слухатися, дістане на обід рисову кашку».
— Я поважаю героїчні професії, але не згоден, що героїзм притаманний тільки їм, — сказав Тодоров.
— Даремно турбуєтеся, — відповів я. — Я не маю жодних претензій на героїзм.
— Я не точно висловився. Хочу сказати, що людей, які захищають інтереси батьківщини, значно більше, ніж покликаних до цього службою.
— Правильно, — кивнув я. — До чого ми дійдемо, коли тільки по службі захищатимемо батьківщину…
Цей вияв поступливості з мого боку поліпшив настрій господаря, і він почав викладати економічне значення торгівлі — зовнішньої і внутрішньої — звичайно, у найзагальніших рисах. Взагалі Тодоров говорив зі мною добродушним і дещо повчальним тоном, неначе намагаючись пояснити мені деякі азбучні істини, хоча й без надії на успіх.
— І все ж зовнішня торгівля в усіх відношеннях спокусливіша, — в якийсь момент я насмілився зауважити.
Але Маргарита, відчувши небезпеку, втрутилася:
— Яке розкішне дзеркало!..
— Особливо коли в нього дивитеся ви, — галантно додав господар.
Після того ми перейшли до кави й цукерок.
________Шоста година. Чорно-білий пароплав хрипко й рішуче заревів, мовби на нього чекає щонайменше трансокеанська подорож, хоча рейс до Мальме триває не довше години. Машини прискорено застукотіли, і корабель поволі відділився від причалу. Дороті стояла на палубі в елегантному морському костюмі у синю й білу смужку, як і годиться для такої морської пригоди. Вона підняла руку в прощальному помаху, і ми з Грейс помахали їй з причалу.
На щастя, пасажирський пароплав невдовзі зник за якимись вантажними суднами, так що наші руки не затерпли од вимахувань.
— Візьмемо таксі? — запитав я секретарку, яка стояла поряд мене, наче мумія.
— Навіщо? Містер Сеймур живе зовсім близько.
Ми пройшли сотню метрів уздовж причалу і звернули на широку тиху вулицю. На протилежному розі височів модерний готель з фасадом із штучного каменю й неоновими літерами «Кодан».
— Яка мертвотна зовнішність… — промовила Грейс.
— Ви ображаєте мій готель, — докірливо зауважив я.
Я переїхав сюди лише годину тому. То правда, що пофарбований олійною фарбою фасад «Англетера» значно біліший, ніж фасад «Кодана». Але платити грубі гроші тільки за колір чи за стиль меблів — не мій звичай.
— Я кажу не про готель, а про склад, — уточнила жінка. Поряд з «Коданом» стояв справді величезний портовий склад похмурого, майже зловісного вигляду, з незліченними вікнами, затуленими іржавими віконницями, з гостроверхими потемнілими баштами.
— Який мертвотний вигляд… — повторила Грейс.
— Не припускав, що ви звертаєте увагу на зовнішність. Секретарка не відповіла, крокуючи своєю рівною й енергійною, майже чоловічою ходою.
— Взагалі ваша зовнішність і поведінка просто суперечать вашому імені, — провадив я, бо наскільки я знав англійську, грейс означає грацію.
— Людина не сама обирає собі ім'я. Ім'я дістається від батьків, а манера триматися — від професії, — сухо зауважила жінка.
— Проте ваша манера триматися властива тим секретаркам, яким давно за п'ятдесят, рівним, наче дошки для прасування, і втішеним своїм поганим травленням.
Грейс і тут промовчала.
— Підозрюю навіть, що окуляри, які ви носите, зовсім вам не потрібні.
— О, вони лише в половину діоптрії, — недбало промовила жінка, уперто дивлячись перед себе.
— Як на мене, вони не мають і чверті діоптрії. — І перш ніж вона встигла заперечити, я додав: — Дивно, як він не примусив вас змінити й ім'я.
Секретарка кинула на мене дещо розгублений погляд, а тоді ніяково пробурмотіла:
— Не розумію, що ви маєте на увазі.
— Власне, — зізнався я, — ви не позбавлені певної привабливості. Але треба дуже придивлятися, щоб це помітити.
— Цікаво, як це ви знайшли час придивлятися до мене, коли були цілком захоплені Дороті.
— При правильній організації можна знайти час на все
— Ви, бачу, зразковий організатор. Ледве провівши колишню приятельку, ви вже влаштовуєте собі нову.
— Ще ні. Пізніше. І, мабуть, у напрямку, про який ви й не думаєте.