Те, що американець добре обізнаний у соціології, досі не справляло на мене особливого враження. Я також намагався показати свою обізнаність, хоч і не був соціологом. Але те, що він видав книжку, трохи здивувало мене. Слід було б навіть визнати, що коли б Дороті не наговорила мені дечого і коли б ситуація склалася інакше, я навряд чи відчув сумнів щодо світського становища й наукового фаху цієї людини. Його сірі, бездоганно пошиті костюми, дороге взуття, вишукані білі сорочки, зшиті на замовлення, темно-сині або темно-червоні краватки з товстого шовку і навіть його зневага до етикету, не кажучи вже про інші деталі, — усе це притаманне Сеймурові і явно виходило за межі звичного стандарту професійного розвідника.
І нарешті — очі. Не знаю, як саме, але я навчився розпізнавати професіоналів найперше за поглядом. Цей погляд, скільки б його не ховали, несе в собі гостру спостережливість, допитливу й обмацуючу недовіру, чатуючий пошук і потаємне вичікування. У цьому погляді є щось од променя бойового прожектора, який освітлює ворожі позиції. Сірі ж очі Сеймура, коли не зовсім примружені, виказують тільки втому чи досаду. Слухаючи співрозмовника, він не свердлить його поглядом, а сидить, трохи схиливши голову. Якщо ж подивиться на тебе, сам почавши говорити, робить це ненав'язливо, ніби просто перевіряючи, чи стежиш ти за його думкою. Це не погляд професіонала або, навпаки, погляд професіонала найвищого класу, в якого для маскування служить навіть те, що найчастіше нас викриває — очі.
Здогадавшись, певно, що я думаю про нього, Сеймур засовався на своєму стільці, недбалим рухом поправив пасмо волосся, що спало йому на чоло, але продовжував дивитися на доки. Кельнер приніс мартіні й забрав порожні чарки. Американець, наче отямившись, струснув головою, ткнув сигарету в правий кутик рота й клацнув запальничкою.
— Завтра ж попрошу вашу книжку в бібліотеці, — здогадався я сказати, хоч і з деяким запізненням.
— Зайва робота! — заперечив мій співрозмовник. — Моя книжка просто вмотивовує тезу, що інформація, яку ми величаємо «людським знанням» — від періоду первісної орди аж до нашої технічної ери, — не що інше, як система міфів. Усе міф — наука, релігія, політика, мораль. Людство загорнулося в свою міфологію, як шовкопряд у кокон.
Сеймур на мить вийняв з рота сигарету, щоб відпити мартіні. Я скористався з короткої паузи:
— Якщо я правильно вас зрозумів, ви намагаєтесь новими засобами захистити оту незахистиму тезу на ім'я агностицизм.
— Ні, перебив мене американець. — Я використовую агностицизм як головний постулат, але цікавлюсь не ним, а механікою міфотворчості.
— І в чому ж суть цієї механіки?
— О, це складне питання. Інакше мені не знадобилися б двісті сторінок, щоб довести свої погляди. Деякі міфи зароджуються й розвиваються стихійно, інші створюються й поширюються умисне. За всіх умов міфи — уявне подолання існуючої нікчемності. Неуцтво породжує міфи знання, слабкість — міфи могутності, тваринність — міфи моралі, потворність — міфи прекрасного. Ось погляньте, наприклад, на ту даму! — Сеймур показав на молоду жінку, що сиділа з кавалером через два столики від нас.
Я подивився, але не помітив нічого цікавого. Дама мала ретельно викладену високу зачіску, дрібне кругле обличчя й анемічну будову. Просто одна з тих пересічних жінок, яких ніхто не помічає, крім їхніх власних чоловіків.
— Людино-комаха, як відомо, особливо піклується про ту частину своєї будови, яку іменує словом «голова», — пояснював Сеймур. — Вона дбайливо пригладжує частину її волокон і так само дбайливо виголює решту, вважаючи, що в такий спосіб стає «гарною». Самиці людино-комах у цьому відношенні ще вигадливіші. Позбавлені рослинності на обличчі, вони подвоюють зусилля щодо волосяного покриву на верхній частині голови, перетворюючи його на справжні архітектурні шедеври, а коли будівельного матеріалу бракує, щедро додають перуки й шиньйони. Гаразд, коли людино-комаха справді вважала б себе красивою, чи вдавалась би вона до таких складних косметичних процедур? І чи не зрозуміло, що уся міфологія декорування породжена якраз реальним потворством?
— Але один факт, що людина прагне зробити себе або речі навколо себе красивими, вже свідчить про її потяг до краси…
— «Краси»? До якої, точніше? Ви знаєте, що колись людино-комахи на Сході відпускали, на відміну від нас, довгі вуса й голили голови з тією ж метою: виглядати красивими. А щодо еволюції й революції у жіночих зачісках протягом століть — цим великим процесам присвячено грубі томи. Можете при нагоді переглянути їх у бібліотеці.