— Не вірю, що матиму сили на такий подвиг.
— В усякому разі, це повчально. Як і сотні досліджень з релігії, моралі, мистецтва. Постійна зміна принципів, які завжди оголошувалися непохитними і які обов'язково відкидалися через декілька десятиріч, щоб поступитися місцем таким же нетривким псевдоістинам. І після цього знаходяться люди, подібні до ваших ідеологів, що насмілюються твердити: «Це гарно, а те — ні!», «Це морально, а те — ні». Суб'єктивізм та ілюзії, міражі й фікції, якась неймовірна мішанина з помилок, що були б комічними, коли б не втовкмачувалися людино-комахами під виглядом системи азбучних істин, якби рій людських бліх не розділявся на табори в ім'я ворожих один одному міфів і не був приречений на самовинищення в ім'я оборони цих же фіктивних істин.
— Але коли для вас людство лише рій бліх, чому ви так опікуєтеся ним, що навіть вивчаєте його міфи?
— Бо хочу збагнути, що ж становить собою об'єктивно цей мурашник нікчем, тобто як виглядає він не крізь окуляри власної амбіції, а реально у безмежному Всесвіті.
— Ну, гаразд, ви збагнули. А яку практичну користь принесе вам це відкриття?
— Невже не зрозуміли? — відповів питанням на питання Сеймур. Оскільки я промовчав, він виплюнув недопалок і вів далі:
— Чи вам не ясно, Майкле, що це відкриття повертає мені свободу, вдихає в мене усвідомлення повної свободи щодо будь-яких принципів, вигаданих людською пліснявою в її прагненні приховати своє безсилля?
— Гадаю, що таких же наслідків ви досягли б, прочитавши першу-ліпшу екзистенціалістську брошуру.
— Помиляєтесь. Читання ніколи не може зрівнятися з безпосереднім відкриттям. А екзистенціалізм, зокрема ілюзія, така ж, як і всі інші, комічна поза вдаваної величі, хоча вона і є позою відчаю. «Я в розпачі, але дивіться, який я героїчний у своїй безнадії!» Екзистенціаліст, однак, навіть у цій своїй безнадії вважає себе Сізіфом, тобто титаном, а не людською комахою або — коли вам більше до вподоби таке порівняння — блощицею.
— Здається, ми надто заглиблюємося у паразитологію, — дозволив я собі зауважити.
— Так, — кивнув Сеймур. — Ця тема аж ніяк не може прислужитися нам як закуска перед смачним обідом.
Він знову зробив знак кельнеру, який, втомившись від бездіяльності, з'явився негайно. На терасі, крім кругловидої дами і її кавалера, сиділо ще тільки дві пари, які статечно харчувалися під великими синьо-білими парасолями.
— Принесіть нам меню!
— Хіба ми не почекаємо Грейс? — запитав я.
— Ні. Вона прийде пізніше.
Меню принесли, однак вже не кельнер, а сам метрдотель, і було то не меню, а величні документи у темно-червоній оправі. Чоловік у білому смокінгу поклав перед кожним з нас по примірнику, а трохи осторонь — і карту напоїв.
Уся ця церемонія не справила на Сеймура жодного враження. Він недбало одсунув червону теку, навіть не зазирнувши в неї, й сухо сказав метрдотелю:
— Мені біфштекс із чорним перцем і пляшку червоного вина, зовсім сухого і дуже холодного.
— Мені те ж саме, — додав я, радий, що уник вивчення документа.
— Може, гарне бордо врожаю сорок восьмого року? — догідливо запропонував метрдотель, аби врятувати, принаймні частково, блиск вступної церемонії.
— Бордо, божоле, що завгодно, аби тільки добре й холодне, — нетерпляче проказав Сеймур.
Метрдотель вклонився, забрав карти й пішов.
— Та-ак, — промовив Сеймур, неначе силкуючись згадати, про що ми говорили. — Норми для зачісок… норми для політичних доктрин… норми моралі. «Зрада», «вірність», «підкуп», «підлість», «героїзм» — слова, слова, слова…
— … Які все-таки мають певне значення, — докинув я, бо мій співрозмовник замовк.
— Абсолютно ніякого, дорогий мій! Слід було б повернутися до творців лінгвістичної філософії, до Хеєра чи навіть до Айєра або, може, проскочити два століття до Давіда Юма, аби збагнути, що всі ці моральні категорії суть нісенітниці.
— А чи не краще замість повертатися до лінгвістів повернутися до здорового глузду? — запропонував я. — Ви, наприклад, американець, а я — болгарин…
— Чекайте, я знаю, що ви скажете, — зупинив мене Сеймур. — Мовляв, якщо ви народилися болгарином або американцем, то це лише біологічна випадковість, яка вас ні до чого не зобов'язує.
— Те, що я син тієї або іншої матері, також біологічна випадковість, але все-таки я люблю свою матір, а не чужу.
— Бо своя дбайливіша, ніж чужа. Питання вигоди, Майкле, нічого більше. Чи любили б ви свою матір, коли б вона без причини била і картала вас?