«Не говори мені про банки, Вільяме, — сказав я подумки. — Не розстроюй мене надміру».
Сеймур прилаштував у куточку рота сигарету, закурив її і випростав довгі ноги. Я певен, що в даний момент він шкодував тільки про брак столу, на який міг би покласти кінцівки.
— Отже, я змушений був почати вивчення фінансів, але, на щастя, швидко після того дядько мій від'їхав у потойбічну подорож внаслідок серцевого удару, і це дозволило мені перекинутися на соціологію. Щиро кажучи, я перейшов на соціологію не через якийсь вроджений потяг до неї, а через потяг до красномовства містера… назвемо його містер Дейвіс… професора з історії соціології. Бо цей містер… Дейвіс був справжнім світилом думки…
— Але якої школи?
— Вашої. Так, так, саме вашої. Звісно, він був достатньо обережний, щоб у своїх лекціях не виходити за межі дозволеного, зате, коли ми збиралися в нього вдома, він говорив на чистому марксистському жаргоні й посвячував нас у принципи історичного матеріалізму. Чудова школа для такого дебютанта, як я. Чи не так?
— Залежить од того, з якими успіхами ви вчилися.
— З відмінними. І з найглибшим захопленням. Тим більше, що чимало проявів соціальної нерівності, про які містер… Дейвіс розповідав нам теоретично, я звідав на практиці. Він говорив нам те, чого старанно уникали інші професори, і мені інколи здавалось, що він просто голосно формулює істини, які досі дрімали в мені як невиразні здогади. Виняткова людина. Принаймні таким він здавався мені у ті роки.
— А пізніше?
— Е, пізніше, як завжди трапляється, виникло декілька дрібних ускладнень, внаслідок чого ореол мого божества дещо потьмянів. Однак на цьому світі ніщо не вічне. Авжеж, Майкле? Закон постійних змін і розвитку, чи як його там…
Сеймур закинув ногу на ногу і задивився у соковиту зелень чагарників, крізь яку проблискувала вода каналу і темніли корпуси пароплавів.
— Ускладнень, власне, було тільки два, і перше з них, хоч і не дуже приємне, мені, мабуть, вдалося б стерпіти, коли б за ним не виникло друге. У ті часи я дружив з однією дівчиною, першою моєю любов'ю і, коли не помиляюсь, єдиною… Вона кокетувала своїми науковими інтересами й удавала, що помирає за високоінтелектуальними розмовами, а по суті була просто сучкою, що жадала самця. Я ж завжди був трохи інертний у розвагах цього типу, що, уявіть собі, зовсім не заважало мені жити. Не хочу сказати, що мені бракувало потягу до продовження роду, але ці справи не дуже захоплювали мою уяву, і взагалі я мав так званий холодний темперамент. А коли й існувала жінка, здатна все-таки зігріти мене, то це саме згадувана дівчина, однак вона воліла зігрівати іншого, точніше, мого улюбленого професора, поєднавши у такий спосіб сластолюбство й підлоту.
Сеймур різким рухом пожбурив недопалок у напрямку невидимої сучки й знов простягнув ноги.
— Але це був лише сентиментальний випадок, а такі випадки, як я вже говорив, ніколи не мали для мене вирішального значення, тим більше, що я так і не зрозумів до кінця, хто ж, власне, спровокував цей підлий зв'язок — моя подружка чи професор. А тим часом стався й інший випадок…
Американець кинув на мене швидкий погляд і запитав:
— Може, я вам набрид?
— Чому? Навпаки.
Він справді не стільки набридав мені, скільки спантеличував. Цей чоловік зовсім не балакучий за натурою і коли вже базікає, робить це з певною метою, а в даний момент я ще не можу визначити точну мету цієї усної автобіографічної довідки. Не легше встановити й ступінь її автентичності. Усе, що розповідав про себе Сеймур, звучало досить-таки банально і виказувалось ніби несамохіть, наскільки взагалі щось може бути несамохіть у цього незворушного типа. Але правдоподібність і безпосередність ще нічого не означають. І нічого не пояснюють.
— Гаразд. Я і двоє інших учнів професора — Гаррі і Дік — так запалилися його проповідями, що вирішили перейти од революційної теорії до революційної практики. Внаслідок цього наш факультет одного ранку прокинувся обліплений гаслами проти буржуазної ретроградної освіти. Того ж таки дня усіх трьох викликали до декана, та, оскільки ми уперто заперечували будь-яку участь в історії з гаслами, все обійшлось. Зате наша таємна група негайно розпалася. Кожен був певен, що хтось із двох інших зрадник, а який сенс готувати революцію разом із зрадником? Гаррі і Дік навіть не згадали, що містер, назвемо його Дейвіс, був у курсі операції, а коли б і згадали, навряд чи могли припустити, що Дейвіс здатний на донос. А я міг це припустити, може, тільки тому, що сентиментальний інцидент вже похитнув мою сліпу віру в улюбленого вчителя.