— Є одна вільна квартира, — неохоче погодився портьє. — Але пан Мадсен забрав ключі, і я не можу показати її.
— Чи не можете ви зателефонувати панові Мадсену?
— Чому ж. Тільки він повернеться пізно увечері, та й тоді…
— Я можу зайти завтра.
— Завтра неділя. Мене не буде, — відказав з ледве прихованою зловтіхою портьє. І, потішаючи свій інквізиторський інстинкт додав. — Приходьте наступного тижня.
________Коли б я сидів у Королівській бібліотеці й займався науковою роботою, слід було б близько першої години зробити перерву й завітати до кабінету Сеймура. Оскільки ж я перебував не в бібліотеці і до першої залишалася ще ціла година, я вирішив використати цінний час на справи іншого роду.
Сів у чергове таксі й назвав адресу, однак шофер не знав цієї вулиці. На жаль, вона не знайома й мені. Це одна з кількох адрес, що їх я про всяк випадок запам'ятав з дрібних оголошень на сторінках «Екстрабладет». Все-таки шофер насмілився зневажити можливу небезпеку від подорожі в невідоме, і ми поїхали.
Після розмов з двома поліцейськими на перехрестях і ще двох звернень до випадкових перехожих шофер зупинився на глухій вуличці в якомусь темному кварталі. Я відпустив машину попри небезпеку лишитися без засобів до відступу, увійшов у непоказний вхід, позначений цифрою 12, і пішов нагору вузькими сходами.
За п'ятнадцять хвилин я вже знову був на вулиці, серед цього повного несподіванок світу, а точніше, десь у майже невідомому передмісті. Майже, але не зовсім, бо, їдучи в таксі, я встиг зафіксувати кілька орієнтирів, і перш за все — невеличкий майдан з п'ятьма магазинами, автобусною зупинкою і гаражем, увінчаним величезною поіржавілою під датськими дощами вивіскою:
АВТОМАШИНИ НАПРОКАТ
«Автомашини напрокат» — це ідея, варта серйозної уваги у місті, де відстані такі ж неприємні, як і ціни на таксі.
Отже, я подався у гараж, рішучим кроком пройшов попід тріумфальною аркою з іржавою вивіскою й опинився перед імпозантною купою таратайок з випатраними кузовами. Лишалося сподіватися, що оті «автомашини напрокат» підбираються не з-поміж цих залишків.
Мій погляд описав плавну дугу ліворуч і зупинився на площадці, розчищеній від металевого брухту й прикрашеній двома жовтими бензоколонками «Шелл». Трохи відсторонь темнів фасад споруди — чи то стайні, чи складу на вугілля. Двоє чоловіків, скориставшись скупим теплом полудневого сонця, обідали, вмостившись на лаві попід бараком. Обід, коли не рахувати кількох скибок ковбаси, складався переважно з пива. Справді, щедрий обід, якщо судити з кількох пляшок «Туборга», складених на лаві й під нею.
Молодший з двох чоловіків, з бистрими синіми очима й скуйовдженим волоссям, виготовленим, здавалось, із свіжої соломи, помітив мою присутність і пробурчав щось своєю рідною мовою, певно: «Чого зволите?» Збагнувши, що я іноземець, він повторив своє запитання поганою англійською і, з'ясувавши, що я волію машину напрокат, довів цю інформацію до відома старшого, перейшовши на рідну мову. Старший кивнув і зробив своєю правицею щедрий жест з такою добродушністю, яка є звичайним наслідком ситного обіду з ковбасою і знаменитим датським пивом. На щастя, жест був спрямований не до кладовища таратайок, а до роззявленої пащі стайні.
Я обережно зайшов у стайню й побачив, наскільки це дозволяла півтемрява, що в бараці справді стоять кілька машин. За хвилину, перервавши обід, спонукувані тією ж добродушністю, з'явилися й обоє автомобілістів. Приязнь молодшого досягла такого рівня, що він вирішив увімкнути електрику, й автомобільний парк засяяв під жовтим мерехтливим світлом на всю свою велич. Парк налічував п’ять машин, які не дуже різнилися від своїх побратимів, що громадилися іржавою купою надворі.
Поки я нерішуче оглядав патріархів автомобільного племені, старший чоловік промимрив кілька слів, що їх молодший поспішив мені перекласти:
— Шеф каже, що коли вам потрібна машина для роботи, найкраще взяти «вольво».
Після того старший знову щось сказав, а молодший переклав:
— Шеф каже, що «мерседес» показніша машина, але коли вам потрібна машина для роботи, ліпше візьміть «вольво».
Тут літній висловив третє зауваження, супроводжуване категоричним жестом, і світловолосий ад'ютант акуратно переклав:
— Шеф каже, на «вольво» — повна гарантія! «Вольво» шеф сам лагодив. Машина виняткових якостей.
Після недовгого вагання я вирішив зупинитися на «вольво», не без деякої ніяковості насмілившись запитати, чи включають у себе оці виняткові якості ще й здатність пересуватися. На це запитання ад'ютант із солом'яною чуприною відповів сміливо, навіть не порадившись із шефом: