— Дуже.
— У тому смислі, що моя присутність врятувала б вас од неприємної розмови?
Треба начуватися з цією жінкою. Як висловився Сеймур, вона небезпечно починає відгадувати мої думки.
— Ви переоцінюєте мій практицизм, — спробував я заперечити. — І недооцінюєте себе.
При останній фразі мій погляд знову мимохіть зупинився на гармонійних формах.
— Ви досить безцеремонно вивчаєте мене, — байдуже зауважила жінка.
— Мій інтерес чисто науковий.
— Ваш фах, коли не помиляюсь, є соціологія, а не анатомія.
— Знаєте, є соціологи, які твердять, що структура суспільства цілком відповідає структурі людського організму.
— Так, знаю: органічна школа.
Вона глянула на мене синьо-зеленими очима й запитала:
— Майкле, ви справді соціолог?
— А ким, до дідька, я можу бути? Хіба ваш шеф не соціолог?
— Саме це і хочу знати: ви такий же соціолог, як і він?
— Ні, не такий. Я належу до іншої школи.
— Атож, справді: органічна школа… Отже, мене вам учора не вистачало?
— Дуже!
— Незважаючи на те, що для вас кохання — незнаний феномен?
— Кохання?.. Облиште високі слова. Вони для літератури.
— А яке слово вжили б ви?
— Потяг… Симпатія… Може, навіть дружба… Звідки мені знати? Я не дуже сильний у стилістиці.
— Симпатія… Дружба… Невже для вас дружба слабша за кохання?
— Це багато від чого залежить. В усякому разі, вони відмінні. Кохання — це інфекційне захворювання, нещасний випадок, щось, що налітає на нас, у чому ви не маєте ні вини, ні заслуги. А дружба — свідомо визначене ставлення до іншої людини…
— Раціональна угода між двома індивідами, — сформулювала Грейс.
— Ні. Там, де є угода, немає дружби. А там, де є дружба, не можна обійтися без почуттів. Але усвідомлених почуттів, а не емоційного розгулу.
— Ага! Виходить, що я мушу бути потішеною!
— Боюся, що ви трохи поспішаєте.
— Ваша грубість починає разюче нагадувати грубість Сеймура. Тоді про яку дружбу ви говорите?
— У дружбі існують ступені, Грейс. А також і періоди розвитку…
— Ви назвали мене на ймення?
— А вам це неприємно?
— Навпаки. Це показує, що ми прогресуємо в дружбі. В такому разі коли ми побачимось?
Я звик сам задавати це запитання, але часи, видно, міняються.
— Коли знайдете трохи часу для мене.
— Увесь мій час для вас, — щедро відповіла жінка. — Позаслужбовий, зрозуміло. Я не визнаю ступенів і періодів розвитку.
— Гадаю, що чим пізніше увечері, тим зручніше.
— Мала вас за сміливішого.
— Думайте так і надалі. Однак сміливість не виключає однієї-двох краплин обережності.
— Лекція про дружбу закінчилась. Починаємо лекцію про обережність…
— Я не бачу Сеймура, — пробурчав я замість відповіді.
— Він, певно, заплив уже за обрій.
— Оскільки йшлося про сміливість, ваш шеф, видно, смілива людина.
— О, це сміливість тих, хто не дуже чіпляється за життя.
— Як і Дороті?
— Майже. Це два різновиди однієї й тієї ж неврастенії
— А ви?
— А я третій різновид… Але ви забули уточнити місце і час…
— Програма в «Амбасадорі» починається об одинадцятій. Коли це місце і цей час вас влаштовують… — Вона несподівано повернулася до мене й запитала: — Майкле, скажіть: ви боїтеся Сеймура?
— Чому я мушу його боятися?
— А я боюся… Цікаво… — замислено промовила Грейс.
— Вважаєте, що Вільям щось запідозрив?
— Запідозрив? — вона насмішкувато звела брови. — Він із тих, хто не підозрює, а знає, і то без зазирання у шпарини і без розпитувань.
— Ну, і…?
— І — нічого. Сеймур не спішить показувати, що чимось цікавиться, навіть коли воно справді його цікавить. І коли хтось його непокоїть, будьте певні, що це не ви. Хоча я взагалі не припускаю, що він здатен непокоїтися через подібні справи.
— Закладаюся, що ви говорите про мене!.. — почувся над нами голос Сеймура. — Коли третій відсутній, у розмові завжди перемивають його кістки.
Американець з'явився між вігвамами несподівано, наче з-під землі виринув. З його тіла ще капала вода, а вираз обличчя свідчив про найкращий настрій, наскільки це можливо у таких людей, як Сеймур.
— Вгадали, — посміхнувся я. — Хоча важко визначити, розмова йшла про вас чи про нас?
— Так, так: взаємозв'язок явищ у природі й суспільстві. Ці справи ви, марксисти, найкраще знаєте. — Він загорнувся у халат і промовив з майже оптимістичною ноткою: — А вода чудова… Спробуйте, Майкле. Взагалі користуйтеся малими радощами життя, перш ніж увійдете черговим трупом у крижане царство Великої нудьги.
________