— У такому разі виждіть. Адже ви й без того передрікали, що наш лад сам по собі загине од внутрішньої ерозії. Обуржуазнювання мислення, конвергенція з капіталізмом, прискорювання відцентрових процесів «націоналізм — остання стадія соціалізму» і ще бозна-що…
— Ваша іронія сама відповідає на ваше зауваження, — терпляче промовив Сеймур. — Пропаганда пропагандою, однак робота не терпить зволікань. Якщо процес розпаду не підтримати, він або скінчиться, або його припинять. Взагалі вичікування у такі моменти є увертюрою до самогубства. Правильний шлях лежить десь посередині між поспішністю й бездіяльністю: енергійна, обережна розвідка нових умов і реорганізація активності відповідно до цих умов.
— Може, ви маєте рацію. У добрий час!
Американець вийняв з рота недопалок і акуратно зім'яв його у бронзовій попільниці. Потім швидко глянув на мене примруженими очима й проказав:
— Не поспішайте ставати у пасивну позу проводжаючого. Я сподіваюсь, що цим добре обраним шляхом ми з вами можемо піти як вірні союзники.
Втомлене обличчя Сеймура виказувало спокій і дружню відвертість, неначе не існувало й найменшого риску, що я відхилю пропозицію. Ось він, довгоочікувальний фінал, який в уяві мого співрозмовника є лише скромною прелюдією до нового періоду в нашій спільній біографії.
— Боюся, Вільяме, що ви хочете одержати від мене те, чого я не маю.
— Не прикидайтеся таким собі сіромахою. Як я вже казав, вашу біографію ми знаємо. В інституті, де ви працюєте, ви зовсім не стажер, а професор, пардон — полковник.
— Навіть коли й так, це ще нічого не значить. Кожен професор, як вам відомо, є професором тільки у вузькій галузі, яку він досліджує. Що ж вдієш, такі вже часи настали: енциклопедисти не в моді.
— Не турбуйтеся, Майкле. Ми зовсім не збираємось вивертати вам кишені. Нам вистачить і найбезневинніших відомостей…
— Не змушуйте мене розчулено плакати від вашої скромності, — перебив я. — Якщо ви справді вважаєте мене професором, вам слід знати, що такі школярські номери зі мною не вдадуться.
— Ваша недовірливість цілком природна, але й зовсім не виправдана, — стенув плечима американець. — Що б я не заперечив зараз, ви однаково вважатимете, що я просто хитрую. Однак я вас не дурю, друже, зрозумійте це — я не обдурюю вас! Я не Хіггінс і не Беррі, і якщо ви й досі не оцінили мій стиль, тим гірше для вас.
— А в ім'я чого я мушу правити вам за довідник?
— В ім'я тієї мети, яку ви самі назвали «благородною», — врятування людства. І в ім'я ваших власних інтересів, вибачте, що вживаю це грубе слово. Ви не граєте дрібно, Майкле. Я вже збагнув це.
І ви не дурень, яким прикидалися перед отими двома. Я не підкуповую вас дрібницями і не спокушаю щедрими безпідставними обіцянками, хоча певні наші органи іноді справді вдаються до подібних недостойних гендлів. Але у своїй практиці я ніколи не припускаюсь дрібних шахрайств, а ще менше дозволив би їх у взаєминах з вами. 1 хоча я ненавиджу фінансові терміни ще з часів дядькової опіки, кажу вам, що все буде влагоджено як чесна банківська угода. Ми почнемо не з обіцянок, а з готівки. Зараз ви авансом одержите винагороду за п'ять років, або 300 тисяч доларів. Отже, як навіть надумаєте колись залишити нас, ви до кінця життя зможете існувати на самі лише проценти, може, й не фантастичні, однак цілком достатні, щоб існувати по-людськи.
Я хотів заперечити, але Сеймур підняв руку:
— Чекайте, це, ще не все. До того матимете ще певну суму «непідзвітних» грошей і в такий спосіб уникнете необхідності зменшувати свій основний банківський капітал. Ви матимете спеціальний паспорт, завдяки якому перетворитесь з емігранта на шанованого й незалежного громадянина. І найважливіше, що розв'яже усі ваші проблеми — матеріальні і моральні: ви працюватимете зі мною і за будь-яких обставин матимете повну мою підтримку.
— Угода чудова, — кинув я. — Але для вас, а не для мене. Ви хочете здерти з мене шкіру, пропонуючи замість неї розкішну шубу. Моя шкіра, звісно, виглядає жалюгідно, порівнюючи з вашою дорогою шубою, однак зрозумійте, що я звик жити у своїй шкірі, що не можу вилізти з неї, що будь-яка спроба позбутися її для мене рівнозначна смерті.
— Слова, слова, слова! — зітхнув Сеймур. — Ніхто не має наміру оббіловувати вас. Ми пропонуємо вам не смерть, а життя й розвиток.
— Зрадити переконанням — значить розвинути переконання. Зручна теза, яка дарує зрадникові ілюзію, начебто він не зрадив, а просто порозумнішав.