— Допит почався вже на зворотному шляху від Рьодбі до Копенгагена, бо ми просто пересіли на інший поїзд і поїхали до Копенгагена. А потім тривав і тут, та не годину і не дві, а цілих три дні, аж поки мене не випатрали до останньої крихти. І чим більше мене допитували, тим ясніше мені ставало, що вони розчаровані й самі починають розуміти, що я зовсім не та людина, яка їм потрібна…
— Хто тебе допитував?
— Та отой, з поїзда, який називав себе Джонсом і був головним, та ще один, худий і низенький, Стюарт.
— Опиши точно, як вони виглядали.
Тодоров спробував задовольнити мою цікавість, але описував обох так невиразно й блідо, як може описувати людина, повністю позбавлена спостережливості Я міг би подумати, що він уникає точних описів, коли б не знав, що ті, хто бреше, звичайно досить конкретні і докладні у своїх брехнях. В усякому разі, куцих даних про Джонсона і Стюарта було досить, аби зрозуміти, що жоден з них не фігурує серед моїх нових американських знайомих.
— Що вони запитували про Соколова?
— Все, що тільки спадало їм на думку…
— А що ти відповідав?
— А я пошивав їх у дурні! — у тоні Тодорова прозвучали нотки ледве стримуваного самовдоволення. — Це було єдине запитання, на яке вони могли хоч що-небудь видушити з мене, але я й тут пошив їх у дурні. Сказав, що Соколов запропонував нам давати відомості про діяльність і проекти еміграції у ФРН, що сума, яку я йому вручив, становила аванс за цю його діяльність і що відомості ми мали одержувати у листах до його брата при допомозі тайнопису. І ні пари з вуст про мікрофільми…
— Звичайно. Щоб не дати їм матеріал проти себе.
— Авжеж, я мав на увазі і це, — відповів по паузі Тодоров. — Історія з ножем була наскрізь фальшива, але історія з мікрофільмами — справжня, і я не хотів давати. їм додаткову зброю, щоб вони вбили мене, коли їм заманеться. Однак головні мої міркування не були особистими, товаришу…
— Тихо! Я тобі що сказав?
— Головне моє міркування полягало в тому, що коли нашій країні так потрібні ці відомості, то гріх їх оддавати отим двом. Я знав, що колись мене відшукають і що ці мікрофільми…
— … матимуть неоціненну користь для спокутування злочину, — закінчив я замість Тодорова.
— Та який злочин? Ви ж самі бачите, що немає ніякого злочину, що я чистий перед вами…
— А триста тисяч, призначених «Універсалу» й вкрадені тобою?
Тодоров мовчав.
— Що, заціпило тобі?
— Не було виходу… — промимрив мій співрозмовник. — Просто не було виходу, товаришу… вибачайте, все забуваю, що не можна звертатися до вас на ймення… Після усіх обіцянок вони просто покинули мене напризволяще… Точніше, дали мені тут у представництві «Форд» зовсім нікчемну кур'єрську роботу, аби тільки не вмер з голоду… і я, оскільки не було виходу…
— Не розчулюй мене, — сказав я. — І краще обмірковуй свої брехні, перш ніж розповідати мені. Ти не виїжджав до Рьодбі з першим ранковим поїздом і взагалі не виїжджав або виїжджав пізніше, бо перед від'їздом ти дочекався, поки відкриються банки, і вніс усю суму на свій рахунок, а потім подався в «Універсал» й усно анулював угоду, щоб «Універсал» випадково не зв'язався з нашим торгпредством, цікавлячись долею угоди, і в такий спосіб не викрив би твоє шахрайство раніше, ніж ти добре заховаєшся…
— Ні, ні, це не так, запевняю вас…
— Слухай, Тодоров, ти скасував угоду вже наступного дня після її укладення!
— Я боявся… — промимрив давній знайомий.
— Із переляку так помилився, що поклав триста тисяч до своєї кишені. А чого ти боявся?
— Я ж казав вам, за мною стежили.
— Хіба за тобою ніколи не стежили?..
— Траплялося… але цього разу…
— Тодоров!
Мій неголосний заклик справив належне враження.
— Власне, Джонсон прийшов до мене в готель того ж вечора, як ми розійшлися з Соколовим. І в першій його пропозиції не було погроз, самі тільки обіцянки. Щедрі обіцянки. Та я не погодився, і тому вони вдалися до шантажу з убивством, і все було так, як ви сказали, за винятком історії з грошима, але я вже перелякався, і справді наступного дня скасував угоду, і поклав гроші на рахунок перед від'їздом, бо на мене чекала цілодобова подорож по ФРН, і я не знав, що може скоїтися протягом цієї доби, і був певен, що Джонсон, вже зачепивши мене, так просто не відпустить, і тому вирішив про всяк випадок…
— Ясно, — сказав я. — Ти капітулював раніше, ніж тебе примусили. А тепер перейдемо до деяких інших питань.
Мої запитання були нечисленні й тематично обмежені, бо мені бракувало часу та й особливої потреби провадити вичерпне слідство. Я хотів просто довідатись про окремі деталі, пов'язані з моїм власним становищем і, точніше, з діями ворожої сторони. Тодоров відповідав, як міг, а я, також скільки міг, допомагав йому не збочувати З твердого грунту фактів і правди.