Я тільки зібрався заперечити, коли оркестр вибухнув закличним тріском, інтонації якого мені здалися знайомими, а відразу за тим на сцену вийшла вже відома мені пара — господиня й камердинерка з дзеркалом і фатою.
— Це, здається, буде цікаво для вас, — сказав я, коли завивання оркестру вщухло до терпимого рівня. — Ви, якщо не помиляюсь, ще не одружені.
Грейс певний час спостерігала передшлюбну церемонію. Тоді знову втупила очі в стіл і з прикрістю мовила:
— Яке це глупство…
— Що? Шлюб?
— Ні, те, що в наші дні навіть найсокровенніші речі деградували до фарсу.
— Чому ж до фарсу! Гарне тіло ніколи не буває фарсом.
— Вона могла показати тіло і без весільної фати, — заперечила жінка. А потім несподівано промовила жорстоко і, здавалося, без зв'язку з попереднім. — Ненавиджу Сеймура!
— Ненависть іноді буває двозначним почуттям.
— Щиро кажу: ненавиджу його без будь-якої двозначності.
— Можливо. Але чим вам допомогти? Застрелити його?
— Скоріть його! Приборкайте, розіграйте його, зробіть його смішним. Сеймур — смішний! Голову віддам за таке видовисько.
— Наскільки мені відомо, чоловіків роблять смішними головним чином жінки. А жінкою в даному випадку є ви.
— Це не жіноча гра. Не удавайте наївного. Я вловила сьогодні частину вашої розмови.
— Цілком випадково, звичайно.
— Мимовільно чи ні, але дещо почула.
Вона взяла сигарету й клацнула запальничкою з нервозністю, яка для цієї апатичної жінки рівнозначна, певно, психічному зриву.
— Не можу уникнути стеження! — зітхнув я втомлено. — Спочатку — датська поліція, потім — Сеймур, а тепер — ви.
— Обдуріть його, Майкле, покепкуйте з нього! — наполягала Грейс.
— Я не вловлюю точного смислу вашої термінології.
— Візьміть гроші, які він пропонує вам!
— Гроші ніколи не пропонують задурно. Раз ви нас підслухували, ви повинні були б почути, що Сеймур хоче від мене товару, який я неспроможний йому дати.
— Але Вільям не притисне вас одразу, я знаю його. Він захоче купити вас не тільки доларами, але й царським своїм жестом. Він намагатиметься обснувати вас павутинням вдячності. Дасть вам усе, що обіцяв, і навіть більше, ніж обіцяв. Терпляче чекатиме, поки ви почнете говорити. Він великодушно дасть вам спокій на тиждень чи на місяць. А мені потрібно всього лише кілька годин, щоб переправити вас в одну нейтральну країну, де Сеймур не зможе ні знайти вас, ні вдіяти вам нічого.
— А що ви виграєте на цьому? Весільну фату?
— Вам не загрожує шлюб, не бійтеся, — відказала Грейс.
Я подивився на сцену, і немов на підтвердження її слів побачив, що майбутня молода справді віддаляється від мене, загорнувшись у вуаль, досить прозору, щоб нічого не приховувати.
— Коли ви не хочете, я не набридатиму вам і дружбою, — додала жінка, щоб зовсім мене заспокоїти.
— Тоді я не розумію мотивів вашої філантропії.
— Філантропії? Та чи знаєте ви, як мені кортить побачити поразку цього «великого інтелекту»!
І в раптовому приступі довго тамованого роздратування моя дама-холодильник різким рухом розбила келих для шампанського об ребро столу.
________І ось ми знову на порожніх вулицях. Кроки в ніч. Мотиви старих шлягерів епохи танго. Ми йдемо поволі, і я неуважливо слухаю рівний голос Грейс, яка машинально гойдає в руці свою вишукану сумку:
— … У перші дні, коли я його відштовхнула, він божеволів за мною, а коли поступилася й стала ніжною, він оскаженів… Він хоче й тепер, через п'ять років, мати мене не добровільно, а силою, і я мушу грати цю роль — відштовхувати його й опиратися, поки він брутально мене приборкує, грати цю гру, щоб він мав ілюзію, наче бере мене силою. Будь-яке нормальне людське почуття, навіть найбільш стримане, здатне його розлютити. Для нього любов — це не потяг, а тваринне зіткнення, і навіть коли ти не тварина, мусиш удавати тварину… Власне, він дедалі рідше згадує і про цю гру…
— Може, він сподівався реалізувати через вас свій ідеал, а ви виявились не ідеальною…
— Ідеал в окулярах і на низьких підборах… Якщо Пігмаліон маніяк, то Галатея може бути тільки карикатурою. Але я не Галатея і не хочу бути Галатеєю! Я хочу бути сама собою. Ви розумієте?
— Розумію, розумію, не хвилюйтеся. Хвилювання зовсім не пасує вам.
— Я краще за вас знаю, що мені пасує, а що — ні. Чи, може, й ви, як Вільям, почнете мене обробляти на копил якоїсь вашої моделі?