— Ви ще не вдяглися? — з докором промовила вона замість привітання. — Видно, ви й цієї ночі брали участь у шлюбній церемонії у «Валенсії»..
— Що ж поробиш, світські обов'язки, — відказав я недбало, вводячи її у свої скромні покої.
— Сподіваюсь, ви принаймні були не в ролі нареченого.
— Налити вам кави? Щойно зварена. Сам варив.
— Остання подробиця не може мене налякати, — заявила дама, сівши у продавлене крісло. — Дайте мені скуштувати оту вашу каву.
Таким робом я знову узявся дегустувати домашній нектар, цього разу у жіночому товаристві.
— Не така вже й погана, — визначила секретарка, відпивши. — Але ви не відповіли мені, що робили вночі.
— Про минулу ніч ви можете дізнатися у шпигів Сеймура. Вони, як ви, мабуть, помітили, невідступно вартують унизу. І це триває вже другий день.
— Вірю вам. Тільки це люди саме Сеймура, а не мої.
— Яке це має значення? Скажіть, що ви прийшли від свого шефа, Й попросіть довідку про поведінку цього сумнівного типа Михаїла Коєва.
Грейс узяла запропоновану сигарету, закурила й втупила в мене погляд, допитливий й оцінюючий, попри удавану незворушність.
— Ви все жартуєте, Майкле, наче нічого не сталося і наче нічого не діється навколо вас. Припускаю навіть, що внутрішньо ви тішитесь своїм героїзмом, який дає вам сили жартувати із зашморгом на шиї. Але такий героїзм вульгарною мовою називається глупством…
— На щастя, ви не належите до тих, хто говорить вульгарною мовою.
— Глупство і легковажність — до цього зводиться ваша поведінка, незалежно від того, як ви самі її оцінюєте.
— А як ви оцінюєте свою поведінку?
— Оцінюйте її ви. Я востаннє з вами і даю вам останній шанс на порятунок.
— І навіть не боїтеся здійснити рятувальну операцію під носом у Сеймурових людей?
— Про це не турбуйтеся. Я тут за наказом Сеймура. І, щоб не забути, зразу ж передаю вам його розпорядження… хочу сказати «запрошення». Він чекатиме на вас о восьмій перед кафе на площі Ратуші.
— Мерсі. А ваше запрошення?
— Я вже сказала.
— Тільки забули взяти до уваги, що я заблокований з усіх боків. Так що вихід — з вами чи без вас — однаково неможливий.
— Помиляєтесь. Неможливий, коли діятимете без мене.
— Невже? Але ви щойно самі сказали, що шпиги внизу не ваші, а Сеймурові? Як тоді ви примусите їх заплющити очі, поки ми з вами рятуватимемось втечею?
— Слухайте, Майкле: облиште кпини і спробуйте мене зрозуміти, бо я справді прийшла востаннє і навряд чи зможу ще раз побачити вас, коли б навіть і захотіла.
Голос Грейс став ще тихшим і холоднішим, наскільки це взагалі можливо.
— Ви починаєте повторюватися, — зауважив я. — Облиште погрози і переходьте безпосередньо до плану. Бо, погодьтеся, я нічого не можу прийняти, не знаючи, принаймні у загальних рисах, про що йдеться.
— План у загальних рисах ви знаєте. А щодо конкретних деталей… — жінка замовкла, неначе прислухаючись, повернувши голову до сходів. Але звідти не долинало ніякого шуму. Вона зробила мені знак присунутись до неї, а тоді сказала зовсім тихо: — До вечора ви мусите виправити усе, що заплутали того дня. Ви досить кмітливий, щоб знати, як зіграти роль людини, яка після довгого вагання приймає певну пропозицію. І, звісно, негайно зажадайте обіцяну суму готівкою…
— Після чого Сеймур полізе в кишеню і відлічить мені триста тисяч…
— Він має їх як не в кишені, то у домашній касі… Певна, що справді відлічить їх ще увечері.
— Просто так, навіть не взявши розписки…
— Ну й що, коли попросить розписку? — прошепотіла Грейс і пронизливо подивилася на мене. — Невже ви не можете збагнути, що ви не в такому становищі, коли можна затинатися через якийсь підпис?
— Гаразд, гаразд. Далі?
— Припускаю, що, завівши вас у кабінет за грошима, він запропонує вам залишитися переночувати і взагалі оселитися в нього. В жодному разі не відмовляйтеся.
— Добре, не буду. А далі?
— Ваші завдання на цьому вичерпуються. Далі починаються мої. Але після того як ви у такий спосіб розв'яжете мені руки, все буде добре. Ви тільки чекатимете, щоб вам сказали «рушаймо». Фальшивий паспорт для вас, квитки на літак для нас обох і сама подорож — то мій клопіт. Будьте певні, все пройде легко й без риску.
— А люди, що стежать за мною?
— Тих людей не буде. Я досить добре знаю Вільяма. На щастя, і він вважає, що добре знає вас і мене. Коли ви пристанете на його пропозицію, Сеймур заспокоїться, бо вважатиме, що ви вже у його руках.