— Може, все-таки варто було б виказати обурення з приводу шпигів, що вистежують мене…
— Виказуйте, коли хочете. За всіх обставин я певна, що Вільям сам зніме блокаду. Це повністю в його стилі: виявити довір'я, щоб завоювати довір'я.
— Майте на увазі, що блокаду можна тримати й більш витонченими засобами, ніж видимі неозброєним оком шпиги.
— Боже мій, не вчіть мене. Я також маю деяке уявлення про стеження й переслідування. Вірте, усе буде так, як я кажу!
Вона подивилася на мене зеленими очима, в яких світилася зухвала впевненість.
Я теж дивився на неї, хоча й без такого апломбу. Так ми сиділи кілька секунд, потім жінка відвела погляд, загасила сигарету в чашці з недопитою кавою і, поклавши мокрий недопалок на блюдце, промовила якось утомлено:
— Мені здається, ви сумніваєтесь у моїх словах.
— Це вас дивує?
— Щиро кажучи, так, — відповіла Грейс так само зморено і знову подивилась на мене.
— Виходить, що досі ви вважали мене довірливою людиною.
— Не довірливою, а розумною. Невже вам потрібно стільки часу, аби збагнути, що моя пропозиція, гарна чи погана, для вас єдиний можливий вихід?
— Не впадайте у пафос, — промовив я, бо секретарка мимохіть підвищила тон. 1, помовчавши, додав: — Власне, я вам вірю.
— Нарешті!
— Єдине, що мене бентежить, — чи не можна трохи змінити план?..
— А саме?
— А саме — виконати його лише наполовину.
— Не розумію вас, — відказала Грейс, хоча гострий погляд, який вона кинула на мене, показав, що вона прекрасно мене зрозуміла.
— Хочу сказати, що для нас обох буде зручніше, коли я виконаю своє завдання, а ви утримаєтесь од виконання свого. Грейс залишиться секретаркою Сеймура, Майкл стане помічником Сеймура, і це дозволить Грейс і Майклові жити на цьому світі довгі роки і, може, навіть мати багато дітей.
Жінка винагородила мене ще одним гострим поглядом і знизала плечима:
— То вже ваша справа. Ви доросла людина і можете самі вибирати.
— Якраз і намагаюсь це зробити, однак мушу зізнатися, що це не так легко…
Я замовк, неначе заглибився у цю складну справу — вибирати. Грейс намірилася встати, але я довірливо торкнувся її руки і знову заговорив:
— Я думаю, чи справді Сеймур збирається виконати свої щедрі обіцянки, які дав мені того дня і які, сподіваюсь, не поминули вашого гострого слуху.
— Коли це єдине питання, яке вас тривожить, можете перевести дихання, — холодно відповіла секретарка. — Вільям справді має старомодну звичку дотримувати свого слова.
— Тоді, значить, усе гаразд… принаймні щодо ділового боку.
— А хіба для вас існує ще якийсь бік?
— Скажіть, Грейс, якщо і ви, і я залишимось у Сеймура, ви продовжуватимете любити мене?
— Звичайно, — заспокоїла мене жінка своїм крижаним голосом. — Я любитиму вас точно так, як ви — мене.
Ми знову кілька секунд вдивлялися одне одному в очі, і тепер Грейс виявила більшу витривалість у цьому змаганні і не опустила зелені очі навіть тоді, коли знову промовила:
— Даремно ви намагаєтесь мене перевірити, Майкле. Я справді ненавиджу цю людину.
Секретарка раптово підвелася з крісла, але пішла не до дверей, а до вікна і задивилася на сумний пейзаж передмістя, повернувшись спиною до мене. Лише в цю мить я помітив, що пастельно-синій костюм дуже личить її стрункій постаті і високо зачесаному чорному волоссю.
— Ви сьогодні чарівніша, ніж будь-коли, — проказав я, й собі підійшовши до вікна.
Вона поволі повернулася до мене, немов насилу одірвалася од сумного краєвиду чи від своїх сумних думок:
— Треба йти… Сеймурові може знадобитися машина.
— Ні, ви справді чарівна і не маєте жодного шансу відірватися від мене.
— Власне, Сеймур може почекати півгодини, — пробурмотіла Грейс замість відповіді, глянувши на годинник.
Через півгодини, поправляючи зачіску перед жалюгідним дзеркалом у алюмінієвій рамці, жінка промовила байдуже:
— Це, гадаю, наш епілог. Чи не так?
— Чому такі висновки?
— Бо здається мені, що з-поміж двох рішень ви обрали третє…
— Самогубство?
— Саме так.
— Щоб бути щирим до кінця, скажу вам, що я взагалі ще нічого не вибрав, — зізнався я, допомагаючи їй вдягнути світло-блакитний жакет.
— Ні, ви вже вибрали, і це видно з вашого спокою, — заперечила вона і взяла свою сумку.
Грейс відкрила її, вийняла якусь візитну картку і подала мені:
— Збережіть цю картку. Те, що надруковано тут, не має значення. Зверніть увагу тільки на рукописний номер. Якщо мої підозріння справдяться і ви таки потрапите у безвихідь, можете зателефонувати за цим номером. Назвіть тільки своє ім'я і з'явіться на адресу, яку вам дадуть, не приводячи, звісно, за собою хвоста. Отже…