Я беру простягнуту на прощання руку й відчуваю сильний нервовий потиск довгих вишуканих пальців, неначе жінка хотіла через них влити в мене своє владне навіювання, поки голос зовсім байдуже промовляв:
— Бувайте, Майкле.
І я залишився сам у мансарді, де витав легкий запах її дорогих парфумів.
________Уже вечоріло, коли я згорнув номер «Таймсу», поклав його у кишеню, вийшов з кафе і попрямував до Вестерброгаде. Я придбав «Таймс» з надією, що газета не знадобиться мені. Якщо вже доведеться її використати, це врятує чоловіка у кашкеті й синьому піджаці, але означатиме провал завдання, на якому зосереджені всі мої зусилля.
І сьогодні за мною йшли назирці. За мною стежили послідовно чотири людини і три машини, бо до «форда» й «опель-капітана» приєднався і «сітроен», також чорний. Справжнє розтринькування коштів, якщо мати на увазі скромність моєї персони і безневинність моїх справ, що обмежуються вештаннями по вулицях і нудьгуванням по кафе.
Однак час на вештання уже вичерпався. До сьомої години лишилося точно вісімдесят хвилин, і протягом тих лічених хвилин я мушу одірватися од своїх переслідувачів, побачитися з чоловіком перед «Тіволі» й загубитися у натовпі уже без усяких нелегальних матеріалів.
Утекти від супроводжаючих мене нахаб можна у безліч різних способів, починаючи від утечі через кухню бару «Амбасадор» і кінчаючи аналогічною операцією в універсальному магазині «Даельс». Усі ці способи я ретельно обдумав під час блукань по місту, але з різних причин я усі їх відкинув заради одного значно надійнішого маневру, всебічно обміркованого протягом останніх днів.
Мої безневинні інтереси, лінива повільна хода і повна зневага до шпигів коли не зовсім приспали їхню пильність, то все-таки досить її притупили. Людина — така істота, яка не може довго опиратися інерції. Отже, плентаючись повз вітрини на Вестерброгаде, я встановив, що суб'єкт, який ішов назирці, також віддавав частину своєї уваги магазинам і перехожим жіночої статі, переконаний, що мені нікуди тікати і що я навряд чи наважуся тікати.
Серед багатьох ще темних у цей час неонових вивісок, змонтованих перпендикулярно до фасадів, я ледве знайшов маленьку скромну вивіску, предмет моїх пошуків:
ГОТЕЛЬ «НОРДЛАНД»
Підійшовши точно під цей лаконічний напис, я різко звернув у прохід і подався максимально швидким кроком углибину, де відкривався вхід до самого готелю. Перевага, яку я здобув цим маневром, сподіваюсь, буде достатньою, щоб поставити переслідувача у скрутне становище. У внутрішньому дворі є два-три магазини, що їх неодмінно шпиг перевірить, поки дійде до готелю, де втратить ще кілька хвилин, з'ясовуючи напрямок моєї втечі.
«Нордланд» належить до закладів досить дешевих, щоб у ньому завжди було повно туристів, і досить великих, щоб чужинець міг залишитися непомічений. Коли я увійшов до холу, бюро адміністратора оточила група щойно прибулих туристів, портьє й ліфтер клопоталися біля багажу, а клієнти, що сиділи у кріслах, заглибилися у газети чи споживання пива. Завдяки цьому я непомітно пройшов до службового входу і так само непомітно опинився у задньому дворі. Вузький і добре відомий мені прохід між двох високих цементних огорож вивів мене на вуличку, де знайшов своє тимчасове мешкання мій автомобільний ветеран. Тож за кілька хвилин я вилетів, уже моторизований, з воріт гаража, дав повний газ, різко звернув ліворуч і мало не зіткнувся з якимось чорним «фордом».
На жаль, це був не якийсь «форд», а цілком певний «форд», і, точніше кажучи, той самий, який до учора повзав по моїх слідах. Чи є ця неприємна зустріч чистою випадковістю, чи наслідком операції великого масштабу, що охопила й сусідні вулиці, це питання, яке в даний момент безглуздо обговорювати.
Я блискавично розминувся з «фордом», майже вискочивши на безлюдний тротуар, з граничною швидкістю рвонув уперед, додавши до своєї переваги секунди, які необхідні шпигові, щоб розвернутися й наздогнати мене. Домчавши до рогу, я звернув у сусідню вулицю, потім у ще одну і вже тоді подався до порту.
Я не належу до людей, які тішаться ілюзіями, і чітко уявляю, що моєму жалюгідному «вольво» нелегко втекти від чорної машини, оснащеної спеціальним мотором і радіозв'язком з рештою автомашин переслідування. Але мої шанси у перегонах заздалегідь передбачені так само, як і можливість зустрічі, випадкової чи ні, з «фордом». Тому я без вагання помчав до порту, і єдиним моїм клопотом було підтримувати натхнення мого ветерана якомога більшою порцією газу.