— Інсценівка має місце, — спокійно підтвердив Сеймур. — Ви самі знаєте, що подібні операції не провадяться без інсценівок. Однак траплялося й таке, що спричинялося не нашими планами, а обставинами і вами самим. Такою була й бійка, про яку ви згадували. І я рискую опинитися в дуже принизливому становищі, почавши вас переконувати, що втрутився у бійку не за акторським завданням, а з людського імпульсу. Таким був, коли хочете, і випадок з Дороті, на яку справді покладалася певна роль. Але вона самовільно порушила інструкції, або, точніше, дозволила собі привласнити головну роль і тільки через те, як самі здогадуєтесь, була усунута від гри. Таким був, нарешті, й випадок з Грейс. Я не заперечував проти вашої дружби з моєю секретаркою, і досі ви цілком мали рацію у своїх припущеннях, тільки цього разу і вона, і ви порушили інструкцію. Ви одбили в мене Грейс, і це удар, якого я не подарував би нікому іншому, крім вас. Я не примушую вас вірити мені, але я поважаю вас як супротивника майже так само, як поважатиму вас і як можливого союзника, і тільки через те терплю деякі речі, а це зовсім незвично для мене.
— Ви дозволили мені дружити з Грейс, однак гніваєтесь, що я одбив її… Тут, мабуть, є певний нюанс, — докинув я, задоволений, що можу ще трохи відкласти головну тему розмови.
— Нюанс цілком очевидний: ви легко переходите від знайомства до зв'язку і від зв'язку до повного гіпнозу. Ви одним махом зруйнували все, що я творив з таким трудом, бо, повірте, зовсім нелегко зробити з жінки щось таке, що виглядало б порядніше за просто жінку… — Він замовк, а потім провадив далі якось примирливо. — Втім, кінець кінцем причина не в вас, а в жінках. І якщо я підтримую цю розмову, то тільки через те, аби ще раз переконати у моєму ставленні до вас, зовсім не службовому. І якщо я хочу переконати вас у цьому, то не для того, аби одержати бодай краплю вдячності, а щоб примусити вас ставитись до моїх слів з тим довір'ям, якого вони заслуговують. Ви говорите про інсценоване врятування вашого життя, але воно справді не було інсценоване, і це просто дрібниця, порівнюючи з фатальною необхідністю рятувати вас зараз.
Американець замовк, вийняв з рота давно згаслий недопалок, кинув його у блюдце, яке правило нам за попільницю, і закурив нову сигарету. Потім відкинувся на своєму стільці і втупив у мене замислений погляд своїх примружених сірих очей:
— Я підозрював, що ви звернетесь по інструкцію до свого Центру, Майкле. І був майже певен, що смисл інструкції буде негативний. І після усіх наших розмов припускав, що останнім вашим словом, за інструкціями чи без них, буде «ні». І тільки через те я також звернувся до моїх інстанцій. І попросив просто лишити вас у спокої. Байдуже, повірите ви мені чи ні, але попросив дати вам спокій. Мовляв, поставимо хрест на справі «Коєв», та й по тому. На жаль, мою пропозицію відхилили. Навіть більше, мені наказано в разі необхідності застосувати жорстокіший варіант. Так що ми з вами стоїмо зараз перед жорстокішим варіантом, хоча й зовсім не з моєї вини.
— Це справді трохи дивно: така амбітна людина, як ви, пропонує мені угоду з повним дефіцитом, — промовив я, пустивши повз вуха останню репліку Сеймура.
— Не трохи, а дуже дивно. І все ж справи стоять саме так. — Він знову замислено подивився на мене і сказав з досадою: — Знаєте, Майкле, я в принципі проти практики ламати людей, і не з моральних міркувань, а тому, що це безглуздо. І мені набридли подібні накази і взагалі усі ці короткозорі втручання начальства, яке нажило собі геморой від сидіння в кабінетах і яке знає життя лише з довідок і досьє. Але що робити: упертість деяких моїх шефів майже рівноцінна вашій власній упертості. Отже, коли ви не вчините добровільно те, що я вам пропоную, вам доведеться вчинити це з примусу.
— Але за яким правом ви або ваші шефи дозволяєте собі розпоряджатися мною?
— За єдиним правом: правом сильного.
— Боюся, що коли ми зайдемо у суперечку про те, хто з нас сильніший, це втягне нас у абсолютно безплідну дискусію.
— Йдеться про найсильнішого у цей момент і за нинішньої ситуації, — спокійно пояснив Сеймур.
— Не бачу ніякої різниці між нинішньою ситуацією і будь-якою іншою. Не забувайте, що за всіх можливих обставин мій інститут дбає про своїх людей принаймні так само, як ваш піклується про вас.
— Не маю сумніву. Тільки для інституту, який ви маєте на увазі, ви вже не своя людина, — так само спокійно відказав Сеймур.
— Ви починаєте марити…
— Не сподівайтеся на це.
Він замовк, певно, для того, щоб посилити моє напруження, зім'яв недопалок у блюдечку і налив собі води. Потім випив її дрібними ковтками і закурив нову сигарету — усе це, аби я почав нервувати.