— Пістолет і свідки дають нам можливість у будь-який момент провалити вас тут, на місці. Ви, звісно, розраховуєте, що ваш інститут подбає про свою людину. Однак для вашого інституту ви вже не своя людина. З приводу цієї брудної історії ми підтримуємо постійний зв'язок з нашим посольством у Софії. Остання наша шифровка до посольства повідомляла: «Боєв ліквідував Тодорова. Під загрозою санкцій Боєв готовий на поступки». Слід додати, що шифр цього повідомлення добре відомий вашому інститутові Отже, в очах інституту ви вже зрадник, Майкле. Ви вже поза грою, і вам більше нема на кого розраховувати, окрім як на себе, ні тут, ані деінде.
— Чи не думаєте ви, що трохи переоцінюєте довірливість людей з інституту, про який ідеться?
— Зовсім ні. Ми покладаємось не на їхню довірливість, а на їхню недовірливість. Беручи до уваги давні взаємини, які існували між вами й Тодоровим, і деякі особливості вашої власної вдачі, вчинений вами самосуд навряд чи дуже здивував би ваших шефів. Що ж до іншого… Незалежно від вашої бездоганної репутації, що дивного, коли людина, потрапивши у скруту, схиляється до єдино можливого виходу?
Американець витримав чергову паузу, аби лишити мені час для роздумів, а потім провадив далі:
— Недавно, коли пригадуєте, я вам казав, що чекав вашого звернення по інструкції до Софії і передбачав негативний смисл цих інструкцій. То невже ви не здогадуєтесь, чому їхній смисл негативний? Невже не запитуєте себе самого, чому Центр відмовляється від вельми вигідної можливості укоріняти свою людину у нашому інституті? Бо ця «своя» людина вже не вважається своєю, — така єдино логічна відповідь, Майкле.
Звісно, мені краще за Сеймура відомо, одержував я інструкції чи ні, але ці деталі зовсім не применшували неприємного звучання щойно почутих новин.
— Ви забуваєте, — сказав я, — що почнеться процес, що цей процес так чи інак не закінчиться в один день, отже, я матиму досить часу для встановлення контактів з нашими органами, бо в цих контактах, за законом, мені не можуть відмовити, а коли вони будуть встановлені, усе з'ясується.
— Я нічого не забуваю, Майкле. Це ви забуваєте деякі речі. Невже ви уявили, що ми негайно й автоматично передамо вас місцевим властям? Тоді навіщо нам уся ця операція? Вас передадуть поліції тільки тоді, коли ви спробуєте вислизнути від нас або коли вас використають до кінця й постане необхідність якось позбутися вас. У ту мить, коли встановиться контакт між вами й вашими органами, ви вже не матимете жодної потреби у подібних контактах. Ви будете пропащою людиною, Майкле…
— З вашої паузи видно, що ви готові почастувати мене ще якоюсь несподіванкою.
— Авжеж. Заключною. Ви довели, що ви сильна і непідкупна людина. Визнаю, що ці якості викликають в мене повагу. Але після того, як ви достатньо похвалилися ними, приспів час заховати їх назад до кишені. При нинішньому розвитку техніки сильна воля і твердий характер така ж ненадійна зброя, як бронзовий спис або кам'яна сокира. Жалюгідні інструменти, як і всі інші людські «достоїнства». Практика це довела, і ви, певно, дещо знаєте з цього питання. Упертість є біофізичним станом, який важко підтримати, та легко зруйнувати при допомозі сучасних препаратів. Одна доза певного наркотику — і ви вже не господар власної психіки. Серія доз — і ви, мов робот, відповідаєте на всі запитання, які цікавлять нас. По тому досить маленького зусилля, щоб довести вас до повного кретинізму. А тоді вже надійде черга і остаточної ліквідації, про що поклопочуться місцеві власті.
— Зрозумів, — кивнув я. — Одначе навіщо ви в такому разі втрачаєте час на цю розмову замість просто приступити до виконання вашого варіанта?
— Ви кажете, що розумієте, а насправді нічого не тямите. Я хочу, щоб ви перейшли до нас добровільно, не примусово.
— Ясно. Ви жонглюєте загрозами з єдиною метою — примусити мене перейти до вас добровільно.
Сеймур промовчав і одвів очі.
— І чим же ви пояснюєте оцю вашу прихильність до добровільних дій? Великодушністю чи бажанням зберегти дорогі медикаменти?
Сеймур дивився вбік. Незважаючи на відчинене вікно, по мансарді плавав тютюновий дим, бо знадвору не проникав навіть найменший порух. Нічне повітря завмерло над дахами, вологе й важке, ніби придавлене мокрими темними хмарами.
— Ваші запитання були б доречні з погляду абстрактної моралі, — нарешті заговорив американець. — Але в нашому ремеслі вони зовсім недоречні, а адресовані особисто до мене — несправедливі. Я вже говорив, що запропонував дати вам спокій. Я знаю не згірш від вас, що не кожна людина стає зрадником, як не кожна людина стає героєм. Однак, що знаю я і що знаєте ви, не має ніякого значення у даному випадкові, бо справи вирішуються не вами і не мною. І оскільки вони вже вирішені, пропоную вам єдиний засіб порятунку, який я маю. Забудьте, якщо хочете і якщо можете, усю нашу сьогоднішню розмову і згадайте тільки дещо з попередньої: усі мої пропозиції, моральні й матеріальні, залишаються у повній силі. Скажіть, нарешті, оте ваше «так», і негайно одержите обіцяне, й ніхто з моїх босів не знатиме, що все це ви одержали внаслідок приневолення, і ніхто нічого не вимагатиме від вас, крім поради й думки щодо того чи іншого матеріалу. А матеріали ви матимете, навіть найсекретніші, бо я ж знатиму, що ви перейшли до нас за власним розсудом, а не за інструкцією Центру.