Я перетнув галявину й вийшов на доріжку. Перш ніж робити будь-що, треба з'ясувати становище, у якому опинився. А для цього мені найзручніший який-небудь квартал, досить віддалений від центру і достатньо пожвавлений, щоб я не привертав уваги.
Після блукання по ледве знайомих і зовсім незнайомих вуличках я опинився на великому базарі по той бік Ньореброгаде. Тут були всі необхідні умови для тривалішого перебування, включаючи й кілька не дуже чистих, заповнених людьми кафе. Я увійшов у найбільш багатолюдний заклад і випив гарячої кави, стоячи у натовпі перед стойкою. Мені заманулося розрахуватися крупним банкнотом, щоб запастися дрібними грішми. Але, потягнувшись до внутрішньої кишені, я завагався. Коли платиш за каву банкнотом у п'ятсот крон, це запам'ятовується, а сьогодні мені зовсім не хотілося, щоб мене будь-хто і будь-де запам'ятовував. Та перш ніж я змінив своє рішення, рука все ж опинилася в кишені, і я зробив відкриття: бумажника не було. Я вийняв кілька монет, кинув одну з них на стойку і вийшов.
Ідучи серед юрби край базарних яток, я ще раз ретельно переглянув усе своє майно. У кишеню, пришиту з внутрішнього боку жилетки, я завжди клав паспорт і дорожні квитки. Вони були на місці, але, боюся, віднині ці документи не дуже мені придадуться. У малій кишеньці піджака, куди я мав звичку класти дрібні гроші, знайшов складені учетверо один банкнот у п'ятдесят крон і один — у двадцять. Дріб'язок у кишенях штанів складав разом близько десяти крон. 1 це майже все, коли не рахувати носовичка, кишенькового ножа і ключів од двох квартир, вже неприступних для мене.
Бракувало тонкого світло-кофейного бумажника. В ньому лежало усього десять банкнотів, однак десять банкнотів по п'ятсот крон становлять солідну суму. Спочатку я подумав, що загубив його у чагарниках Феледпарку. Але це неможливо. Я уважно оглянув місце, а в бумажника такий колір, що його і не напружуючи зір побачиш, якщо упаде на землю. Лишається припустити, що Сеймур витяг бумажник з кишені, коли я ходив на кухню за чарками і водою. «Ще одна маленька помилка, Майкле!» — сказав би американець. Справді помилка. Я зовсім спокійно залишив піджак на стільці, бо, по-перше, у його кишенях не було нічого цікавого, і, по-друге, при всіх моїх сумнівах щодо Сеймура, ніколи не подумав би, що він кишеньковий злодюжка. А він украв у мене гроші. Не заради самих грошей, звісно, а сподіваючись, що в бумажнику є щось гідне уваги, наприклад, мій паспорт.
Таким чином, усе моє майно становило вісімдесят крон плюс непридатний до пред'явлення паспорт і кілька невикористаних квитків. Останній мій шанс, до того ж вельми проблематичний, полягав у тому, щоб по обіді сісти в літак і надвечір бути в Будапешті.
Будапешт. Красиве місто. Місто, де можна досить приємно провести час, особливо після виконання якоїсь складної місії. І найважливіше — місто без Сеймура.
Вештаючись разом з юрбою і неуважливо роздивляючись на візочки з препаратами для прання, кухонним начинням і дешевою порцеляною, я дав собі тимчасову розраду, думаючи про Будапешт. Кінець кінцем американець міг просто блефувати. Він хотів налякати мене до такого ступеня, щоб я відступив. А раз уже не відступив, яка користь реалізувати зловісні обіцянки? Вільям може бути ким завгодно, навіть кишеньковим злодієм, але він не дурень і прекрасно розуміє, що є речі, яких не можна здобути ні підстроєним звинуваченням у вбивстві, ні паралізуючими волю наркотиками.
________Тричі обійшовши базар уздовж і впоперек, посидівши у кафе, аби дати перепочинок ногам, я подався до найближчого газетного кіоску, бо зараз це було «єдине приступне мені джерело інформації. Вже минула дванадцята година, й денні газети мали надійти у продаж.
На кіоску справді висіли останні видання «БТ» і «Екстрабладет», і не потрібно було надто придивлятися, аби побачити, що те, чого я найбільше боявся, уже доконаний факт. З перших сторінок обох видань дивилася моя власна фотографія поруч з фотографією Тодорова. Убивця і його жертва. Текст під знімками зовсім короткий, бо інформація продовжується на внутрішніх полосах, і я відійшов, бо зараз мені незручно купувати газети. Прощавай, Будапешт!
Я підійшов до крамнички з робочим одягом, яку примітив раніше. Вибрав сіро-синій комбінезон з цупкої бавовняної тканини, прикрашений незграбною, але красномовною цифрою 50. Я не мав. сумніву, що, завзято поторгувавшись із миршавим продавцем, міг би помітно зменшити ціну. Але торгуватися так само небезпечно, як і розплачуватися крупними банкнотами: це запам'ятовується. Тому я віддав свої п'ятдесят крон і забрав комбінезон, загорнутий у коричневий папір.