Я виконав розпорядження, навіть не думаючи про те, криється за ним згубна пастка чи рятівний вихід. Для більшої безпеки я вийшов з освітленої кабіни й сів на плити попід стіною. Я повернувся до кабіни тільки тоді, коли через півгодини або через цілу вічність почув на сусідній вулиці гарчання потужного автомобільного мотора.
Чорна машина зупинилася точно переді мною, і я з полегкістю збагнув, що це не «Плімут» Сеймура. Водій мовчки одчинив дверцята і так само мовчки рушив, коли я сів поруч з ним. Я хотів уважніше роздивитися його обличчя, але боявся виявити надмірну цікавість і втупився поперед себе, поки машина з граничною швидкістю мчала безлюдними нічними вулицями. На одному повороті я все-таки встиг кинути побіжний погляд на обличчя водія: звичайне шоферське обличчя, відлюдне, невиразне і зовсім не знайоме.
Перетнувши усе місто, машина нарешті зупинилася на широкому бульварі.
— Ось, оці двері! — вказав мені шофер на під'їзд. — Третій поверх. Дзвонити двічі.
Я піднявся широкими й утомливими східцями до третього поверху. Подзвонив згідно з інструкцією. Мені відчинив сивий чоловік у темному плащі. Він увів мене у розкішно умебльований хол:
— Влаштовуйтесь, Майкле…
Потім вийшов, і я почув, як хряпнули вхідні двері. Значить, мене лишили самого. І з єдиною порадою: влаштовуватися. А я навіть не знаю, що мав на увазі цей тип, кажучи «влаштовуйтесь».
Я побачив широку канапу, оббиту світло-сірим шовком, але мені забракло сміливості сісти на неї у своєму брудному дранті. На блискучому від лаку і металу пересувному столику стояли пляшки, склянки, коробки з сигаретами й сигарами. Це мене напоумило, що колись, дуже давно, я був курцем і полюбляв смак певних напоїв. Підійшов до столу, закурив сигарету і при першій же затяжці мало не впав від несподіваного запаморочення. Але то було приємне запаморочення, і я повторив дослід, про всяк випадок зіпершися на столик.
— А, от нарешті й блудний син! — почув я у ту ж мить голос Грейс.
Я обернувся, щоб виказати їй свою пошану, але по раптовій зміні виразу її обличчя зрозумів, що трохи поспішив обернутися.
— Невже це ви, Майкле? Що з вами сталося, бідний друже? І чого ви чекаєте і не йдете у ванну?
— Чекаю, щоб ви сказали мені, де ванна, — відповів я, дещо збентежений справедливим враженням.
— Ось, ідіть сюди! Двері в кінці… А я спробую відшукати для вас якийсь одяг.
За ванну, як і слід було чекати, правив просто палац розкошів і гігієни, і я довго вилежувався у блідо-блакитному порцеляновому басейні, а потім ще довше голився й намащував себе парфумами, щоб позбутися смороду бруду й баків для сміття. Потім одягнув один з білосніжних халатів, що висіли в тамбурі, взув м'які капці й знову вийшов у хол.
— О, це вже інша картина, — вигукнула Грейс, яка сиділа в одному з шовкових крісел і курила із звичайним своїм байдужим виглядом. — Отам на дивані я поклала усе, що змогла знайти. Перевдягайтеся спокійно. Я не дивлюсь.
Дивитиметься вона чи ні, це мені однаково. Я віддавна звик стояти голий перед незнайомими людьми, ще відтоді, коли один американський полковник в Афінах з такою ж привітністю пропонував мені свій гардероб і ванну, визволивши мене з в'язниці. Зовсім безкорисливо, звичайно. І з єдиним дружнім проханням: щоб я став зрадником.
Я почав одягатися. Чи це щасливий збіг, чи завчасна передбачливість, але усе, від костюма до взуття, як на мене шите. Я завершив свій туалет, зав'язавши дорогу темно-синю краватку й надягнувши піджак, і підійшов до пересувного столика, щоб поновити витрачену енергію.
— Ну, тепер справді картина зовсім інша, — визнала Грейс, критично спостерігаючи, як я наливав віскі у високу кришталеву склянку. — Правда, ви трохи схудли, але це вам личить. Боюся навіть, що знову закохаюся у вас…
— Мені загрожували й страшнішими небезпеками, — відказав я, піднімаючи склянку.
Але рука моя застигла на півдорозі, бо в цей момент я помітив, що у дверях безшумно постав Сеймур.
— Невже ви п'єте самі, Майкле? Не забувайте, що це найточніша прикмета близького алкоголізму. Тому запропонуйте що-небудь мені.
Я подолав дрож у руках, і, наче нічого не сталося, налив віскі в іншу склянку, й мовчки подав її гостеві чи господареві, який підійшов до мене.
— За ваше здоров'я! — сказав Сеймур і підняв склянку.
Я промимрив щось у відповідь і вихилив свою до дна, бо в цю мить відчував гостру потребу у будь-чому відживлюючому.
— Сідайте! — приязно запросив американець.
Я сів у крісло поруч з Грейс. Вільям узяв сигарету, простягнув мені іншу, закурив сам і теж невимушено всівся на дивані, схрестивши довгі ноги.